Велике князівство Московське (рос. Великое княжество Московское) — середньовічна слов'янська держава у центрі сучасної європейської частини Росії, що розвинулося з Московського князівства, початково підпорядковане Великому князівству Володимирському, але завдяки вдалому використанню Орди стало найпотужнішою державою на північному сході колишньої Руської держави.
Моско́вський улус згодом відомий як князі́вство Моско́вське — виділене монгольським ханом територіальне утворення (носило назву Московський улус до розпаду Золотої Орди) у складі Великого князівства Володимирського 1277 року. Розташовувалось спочатку в межах сучасної Москви та Московської області, а згодом загарбало собі нові володіння теперішньої північної частини європейської Росії.
З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді Володимира, Новгорода та інших міст Русі.
1382 року московський князь отримав від Орди право називатися великим князем.
