На чолі війська стояв «цар», що ймовірно обирався з числа старійшин гунських «царських родів» на час війни. У часи Аттіли влада над союзом племен перетворилася вже на спадкову.
Після вбивства вождя гунів Бледи, Аттіла в 445 р. став одноосібним правителем гунської держави і гуни набули найвищої потужності. Під керівництвом Аттіли вони напали на Візантійську імперію, у 451 р. вдерлись до Галлії і загрожували Риму, але після битви на Каталаунських полях в Шампані залишили Галлію; Східна Римська імперія відкупилася багатою данино.
Важливим доказом того, що Аттіла не втратив військових сил та не зазнав поразки свідчить те, що йому вдалось через рік, навесні 452-го року, зібравши нове військо, напасти на Італію. Він захопив Аквілею, Конкордію, Альтінум, Патавіум (сучасна Падуя), розграбував Медіолан (сучасний Мілан) і Тіцинум (сучасна Павія)
