(1874 – 1945)
Політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, президент Карпатської України, Герой України (посмертно). Відомий науковець і педагог, журналіст і видавець, знаний філолог, який досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, сербською, болгарською та іншими мовами.
А. Волошин народився у березні 1874 року в с. Келечин, на межі Закарпаття та Галичини, у родині священика Івана Волошина. Після закінчення початкової школи Августин Волошин упродовж дев’яти років навчався в Ужгородській гімназії. У 1896 р. закінчив Будапештський університет. Згодом відвідував ще й Вищу Педагогічну школу у тому ж Будапешті. У 1897 р. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. Того ж року почалася його праця в Ужгородській учительській семінарії. Упродовж майже сорока років він плідно й творчо працював професором та директором цієї гімназії, викладав у ній фізику, математику, методику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну психологію. Писав шкільні підручники і згодом став провідним ученим-педагогом Закарпаття, брав активну участь у культурно-просвітних процесах краю. Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, Підкарпатський банк, був організатором Учительської Громади, почесним головою Товариства «Просвіта», редагував єдину українську газету «Свобода».
Активною політичною діяльністю А. Волошин почав займатися з 1918 р. У цьому році він виступив одним із засновників Руської Народної Ради, згодом став Головою Центральної Руської Народної Ради. У 1922 р. став одним із організаторів Народно-християнської партії, у 1923 р. очолив партію. У 1925-1929 рр. обирався послом Чехословацького парламенту від НХП.
Після проголошення автономії Підкарпатської Русі у жовтні 1938 р. А. Волошин став державним секретарем в уряді А. Бродія, а 26 жовтня 1938 р. – прем’єр-мінстром. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму його було обрано її президентом.
Однак відстояти свою незалежність новоствореній державі не вдалося. Під час окупації краю Угорщиною А. Волошин разом з урядом емігрував на Захід. Відвідавши кілька європейських столиць, оселився у Празі. У цьому місті написав чимало творів, читав лекції в Українському Вільному Університеті, поринув у наукове життя й дещо відійшов від політики.
20 травня 1945 р. А. Волошин був затриманий органами СМЕРШу та направлений до внутрішньої тюрми НКВС СРСР у Москві. Йому було висунуто звинувачення «у ворожій діяльності проти Радянського Союзу». Безперервні, з фізичними тортурами і психологічною (моральною) наругою допити швидко відбилися на слабкому здоров’ї і так уже немолодого Августина Волошина. 11 липня 1945 р. він помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці в Москві.
Сьогодні ім’я доктора, професора, отця Августина Волошина заслужено і закономірно посіло достойне місце в переліку Героїв українського народу. 15 березня 2002 р. президент України Леонід Кучма підписав указ про присвоєння Президенту Карпатської України (1939 р.) Августину Волошину звання Героя України (посмертно).
