Археологічні культури
слов’ян:….

Наиболее глубокие корни западная цивилизация пустила на Североамериканском континенте. Ценности западной технократической цивилизации были усвоены и развиты в США. США начинали свой исторический путь как английская колония. Первые поселения британских колонистов появились в Северной Америке в начале XVII века. За ними последовали немцы, голландцы, французские гугеноты и т. д. К середине XVII века в северных колониях начали появляться города, в которых интенсивно развивалась промышленность и торговля. Однако в течение XVII-XVIII веков североамериканские колонии представляли собой по преимуществу аграрное общество. В сельском хозяйстве было занято 8/10 населения. Английские короли стремились установить за океаном феодальные отношения. Они раздавали земли своим приближенным, жаловали хартии, согласно которым землевладелец мог отдавать свои земли зависимым производителям. Феодализм не пустил глубоких корней на Североамериканском континенте. В превращенной форме наибольшее развитие он получил в южных колониях, где надолго утвердилось плантационное хозяйство, основанное на рабском труде. На севере же развивалось капиталистическое сельское хозяйство в виде фермерства. Этому огромные неосвоенные пространства земли. Беднейшие колонисты самовольно захватывали свободные земли и становились независимыми собственниками земли. По мере консолидации североамериканского общества, роста самосознания американского народа в Северной Америке начали развиваться сепаратистские тенденции. В 1775-1781 годах в Северной Америке происходила война за независимость. Эта война увенчалась успехом. В 1776 году была принята Декларация независимости. Американская Декларации независимости была одним из самых прогрессивных документов, отражающих мировоззрение просветителей. “Мы считаем следующие истины самоочевидными: что все люди созданы равными, что они наделены Создателем известными неотъемлемыми правами, среди которых право на жизнь, на свободу, на стремление к счастью; что с целью обеспечения этих прав, люди создают правительства, что когда любая форма правления становится разрушительной по отношению к этим целям, народ вправе изменить или упразднить ее”—говорится в этом документе, написанном великим американским просветителем Т. Джефферсоном. В 1787 году была принята Конституция Америки, а в 1791 —Билль о правах. Независимая Америка превратилась в демократическое федеративное государство, с динамично развивающейся экономикой. Высокие темпы развития позволили США в скором времени догнать, а затем и перегнать многие развитые капиталистические страны. В историографии закрепился термин “американское чудо”. 
Каковы же истоки “американского чуда”? Объясняя этот феномен, исследователи называют ряд факторов. Немецкий социолог и историк М. Вебер в работе “Протестантская этика и дух капитализма” интенсивное развитие капитализма в США связывает с особым духовным зарядом, который содержало учение английских протестантов-кальвинистов, переселившихся в Америку целыми общинами в результате преследования на родине правительством. Кальвинисты рассматривали всякий труд как богоугодное дело, осуществление божественного призвания. Успех в трудовой сфере, предпринимательской деятельности расценивался ими как показатель божественного покровительства. Не менее важную роль играли демократические традиции, которые принесли с собой английские колонисты. Эти традиции в результате Американской революции получили свое дальнейшее развитие. Распространенное в американском обществе ощущение свободы и больших возможностей для самореализации стали мощным фактором для активной хозяйственной деятельности. Реализации “американского чуда и то решение национального вопроса, которое осуществилось в США. США называют “этническим котлом”, в котором в результате взаимодействия различных культур, складывалась новая этническая общность — “американский народ”, ассимилирующий все богатство накопленного этими народами опыта. Не малое значение в этом про

Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року. 

В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.



Українські козаки

Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).

Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.