ответ:Історіографія як історія історичної науки
Українська історіографія - спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає тенденції розвитку історичних знань, української історичної думки, діяльність наукових осередків та центрів історичної науки, внесок визначних українських істориків у збагачення історичних знань не лише з історії України, але й світової історії.
Як галузь науки українська історіографія склалася на рубежі ХІХ-ХХ ст. Це було зумовлено, з одного боку, розвитком самої історичної науки в Україні, постійною потребою підсумовувати її здобутки, визначати стан дослідження тих чи інших епох, проблем, подій, явищ і окреслювати перспективи подальшого нарощування історичних знань. З другого боку, стимулом розвитку української історіографії були ріст національної свідомості, наростання національно-визвольного руху.
Відкриття українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському, діяльність Таємного українського університету у Львові, часткова українізація Харківського, Одеського університетів, створення інших вузів супроводжувались запровадженням до навчальних планів курсів історіографічної проблематики. Стимулом до виокремлення української історіографії як навчальної дисципліни в Україні було повернення в 1924 р. М. Грушевського до Києва, створення під його керівництвом низки історичних установ у структурі ВУАН, В 1959 р. з'явився навчального посібника під назвою «Українська історіографія» професора М. Марченка. Знову вилучили термін «українська історіографія» 1960-1980-х рр.
Тільки в умовах незалежної України у навчальних планах історичних факультетів виділено українську історіографію як окрему дисципліну.
Объяснение:
1) Парижское восстание 1356—1358 годов или Восстание Этьена Марселя — восстание парижан, вызванное резким ухудшением экономического положения вследствие увеличения налогов во время Столетней войны, направленное на проведение государственных реформ по ограничению королевской власти. Недовольство парижан усугубили поражение французов в битве при Пуатье (1356 год) и очередная перечеканка (порча) монеты, к которой прибег дофин Карл, пытавшийся таким образом получить средства для выкупа из плена своего отца Иоанна II Доброго и дальнейшего ведения Столетней войны.
