ответ:Га́й Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докірнно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв. Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором.До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. До імені Юлія Цезаря відносять титули кайзер і цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах.
Объяснение:
Основные направления внешней политики Николая Первого (1825 - 1855 гг.):
- стремление России к продолжению гегемонистской политики в Европе (подавление польского восстания 1830 - 1831 гг.; подавление венгерской революции 1849 г.). Россия - "жандарм Европы".
- расширение геополитического пространства на Кавказе (Русско-иранская война 1826 - 1828 гг.; Кавказская война 1817 - 1864 гг.);
- борьба за разрешение восточного вопроса. Соперничество стран из-за влияния на Балканах и Ближнем Востоке в связи с упадком Османской империи (Русско-турецкая война 1828 - 1829 гг.; Восточная (Крымская) война 1853 - 1856 гг.)
Этапы Крымской войны 1853 - 1856 гг.:
- октябрь 1853 г. - апрель 1854 г. Противник России - Турция. Основные события: военные действия на Дунайском и Кавказском фронтах. Синопское сражение.
- апрель 1854 г. - февраль 1856 г. Противники России - Турция, Франция, Англия, Сардинское королевство. Основные события: нападение союзников на Одессу, Соловецкий монастырь, Аландские острова, Петропавловск-Камчатский. Высадка союзников в Крыму, героическая оборона Севастополя.
Итогом Крымской войны стало заключение Парижского мирного договора (6 марта 1856 г.), который предусматривал возврат России Севастополя в обмен на турецкую крепость Каре; отказ России от протектората над Дунайскими княжествами и передачу земель в устье Дуная Молдавии; объявление Чёрного моря нейтральным, что лишало Россию и Турцию возможности иметь здесь военный флот и береговые укрепления.
Поражение России в Восточной (Крымской) войне сильно подорвало международный авторитет страны.
Кавказская война( 1817-1864 )
