Поясніть значення термінів освічений, абсолютизм тництво, колонія, метрополія та Декларація незалежності
Пліззз

Чого навчав Ісус?

Багато віруючих людей вважає, що релігія не повинна стояти осторонь політичних справ і що вона може відігравати важливу роль у розв’язанні проблем людства. Проте інші віруючі переконані, що релігія і політика не мають змішуватися. А як ви вважаєте, чи повинна релігія і політика тісно співпрацювати?

ІСУСА ХРИСТА названо «найвпливовішою постаттю в релігійній історії людства». Що відповів би Ісус, якби його можна було запитати: «Чи релігія має втручатися в політику?» Коли Ісус був на землі, він словами і вчинками виявив свій погляд на це питання. Наприклад, у відомій Нагірній проповіді він дав своїм послідовникам вказівки, як вони повинні ставитися до справ суспільства. Розгляньмо деякі думки з цієї проповіді.

Християни і суспільство

Ісус пояснив, як його послідовники мають ставитись до світу: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть. Ви — світло для світу. (...) Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:13—16). Чому Ісус прирівняв своїх послідовників до солі та світла?

Ісус мав на увазі, що вони повинні бути наче сіль не тільки для якоїсь маленької групи людей, а для цілого світу. Також вони є наче світло не для обмеженого кола людей, але для всіх, хто охоче приймає це світло. За до таких образних висловів Ісус пояснив, що не хоче, аби його послідовники відокремлювалися від суспільства.

Щоб сіль запобігала псуванню їжі, її треба додати до тої їжі. Світильник не може освітити кімнату, якщо його туди не поставити. Тож не дивно, чому Ісус ніколи не наказував своїм учням відокремлюватись від суспільства і створювати ізольовані поселення віруючих. Ісус також не заохочував їх жити відлюдниками за мурами релігійних орденів. Навпаки, християни мають справляти вплив на життя інших, подібно як сіль впливає на їжу, а світло розсіює темряву.

Приход Бисмарка в политикуПосле смерти отца в 1845 году семейная собственность была разделена, и Бисмарк получил поместья Шенхаузен и Книпхоф в Померании. В 1847 году он женился на Иоганне фон Путткамер, дальней родственницы той девушки, за которой он ухаживал в 1841 году. Среди его новых друзей в Померании были Эрнст Леопольд фон Герлахи его брат, которые не только находились во главе померанских пиетистов, но и входили в группу придворных советников.Бисмарк, ученик Герлаха, стал известен благодаря своей консервативной позиции в ходе конституционной борьбы в Пруссии в 1848-1850 годах. Из "бешеного юнкера" Бисмарк превратился в "бешеного депутата" Берлинского ландтага. Противодействуя либералам, Бисмарк созданию различных политических организаций и газет, включая "Новую прусскую газету"("Neue Preussische Zeitung"). Он был депутатом нижней палаты парламента Пруссии в 1849 году и Эрфуртского парламента в 1850 году, когда выступил против федерации германских государств (с Австрией или без нее), ибо верил, что это объединение укрепит набиравшее силу революционное движение. В своей Ольмюцской речи Бисмарк выступил в защиту короля Фридриха Вильгельма IV, капитулировавшего перед Австрией и Россией. Довольный монарх написал о Бисмарке: "Ярый реакционер. Использовать позже".В мае 1851 года король назначил Бисмарка представителем Пруссии в союзном сейме во Франкфурте-на-Майне. Там Бисмарк практически сразу же пришел к заключению, что целью Пруссии не может быть германская конфедерация при господствующем положении Австрии и что война с Австрией неизбежна, если господствующие позиции в объединенной Германии займет Пруссия. По мере того как Бисмарк совершенствовался в изучении дипломатии и искусстве государственного управления, он все больше отдалялся от взглядов короля и его камарильи. Со своей стороны, и король начал терять доверие к Бисмарку. В 1859 году брат короля Вильгельм, бывший в то время регентом, освободил Бисмарка от его обязанностей и направил посланником в Санкт-Петербург. Там Бисмарк сблизился с российским министром иностранных дел князем А.М. Горчаковым, который содействовал Бисмарку в его усилиях, направленных на дипломатическую изоляцию сначала Австрии, а затем и Франции.