Розпад імперії Карла Великого почався майже відразу після його смерті в 814 році. Однак вона стала тільки каталізатором, адже основна причина полягала в тому, що до цього часу завершувався процес європейської феодалізації. Каролінґи об’єднали безліч земель під своєю долонею завдяки тому, що їх численним васалам до певного історичного моменту було вигідно підтримувати імператорську владу.
Розпад імперії
Людовик Благочестивий, син Карла, ним же самим і коронований, через три роки після смерті батька розділив його володіння між власними синами, так що вже в 817 році імператору належала тільки верховна влада.
Однак це розділ не був останнім – він породив ще кілька, результатом яких стало безліч смут. Уже після смерті Людовика (це сталося в 840 році), його сини з’їхалися в Верден і домовилися про остаточний розподіл земель. Ув’язнений в 843 році Верденский договір (дата його укладення стала датою юридичної розпаду імперії) визначав кордони держав по народностям – французької, італійської та німецької. Відповідно, фактично він став основою для утворення відповідних європейських держав.
Треба сказати, що такий розпад на велику кількість політичних одиниць, часто дрібних, був обумовлений зміною положення феодалів по відношенню до централізованого управління: вони стали фактично незалежними від неї, мали власні армії і успішно справлялися з придушенням повстань закріпачених селян. Оскільки в той час панувало натуральне господарство, поділ стало неминучим. Ці причини, в основному, і викликали процес поділу.
Объяснение:
Для Китаю друга половина XIX ст. була часом погіршення економічної, соціальної та політичної ситуації. Зростання чисельності населення відбувалося набагато швидше за збільшення кількості оброблюваних земель. Це загострило продовольчу проблему, що зумовило зниження рівня життя населення. Час від часу виникали антиімперські таємні товариства й відбувалися повстання проти маньчжурів, однак успіху вони не мали. Зростало й невдоволення національних меншин, пригноблених маньчжурською владою.
Китай був «закритий» для іноземного капіталу, усі торговельні операції здійснювалися через одну фірму, яку підтримувала держава. Європейські підприємці марно намагалися «відкрити» китайський ринок для своїх товарів. Оскільки Китай обходився виробленою в країні продукцією, то не потребував європейських товарів. Дорогу європейській торгівлі проклав опіум, який за сприяння корумпованих китайських чиновників завозили в країну контрабандою. Опіумна контрабанда призвела до відтоку з Китаю срібних грошей, що знецінило китайський юань і зумовило підвищення податків і збідніння селян. У країні наростало соціальне напруження й посилювались антиманьчжурські настрої.
Объяснение:
