1. Войны Османской империи
XVI в. было временем крупнейшей военной и политической мощи Османской империи. В первой половине XVI в. она присоединила к своим владениям значительные территории на Ближнем Востоке и в Северной Африке. Осуществлено это было султаном Селимом И Грозным (1512-1520 гг.)
Фигура в истории
Селим родился 1470 Он был чрезвычайно честолюбивым человеком. Однажды заявил, что хочет, как Александр Македонский, покорить весь мир. Чтобы занять престол, он заставил отца отречься, а затем, прежде чем его старшие братья успели оправиться, захватил первенство. Впоследствии он приказал их убить. Жестокость Селима I ужасала и врагов, и друзей. Во время войны против иранского шаха он приказал истребить 40 000 человек, единственной виной которых
В победоносной войне против Ирана Селим I завоевал страны Закавказья - Азербайджан, часть Армении, Грузии, Дагестан и Курдистан. После этого начал завоевание Сирии и Египта. Присоединив их земли к своей империи, он провозгласил себя халифом - главой всех мусульман. Своему сыну Сулейману I он завещал объединить завоеванные земли и сделать их неотъемлемой частью империи.Периодом наивысшего расцвета Османской империи считают правления Сулеймана I Пышного(1520-1566 гг.) Он был , самым мощным из турецких султанов за все время существования Османской империи.
была верность шаху.
Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії - Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.
У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв іння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.
Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.
