Під тиском внутрішніх та зовнішніх чинників впродовждругої половини 1980-х рр. в УРСР суттєво активізувалася діяльність опозиційних сил. Каталізатором поширення опозиційних настроїв у суспільстві стала ініційована у роки бюрократичної «перебудови» гласність. Вона фактично означала часткове скасування заборони на отримання населенням певної інформації, яка суперечила пропагандистським штампам. Завдяки гласності стали відомі про наслідки Чорнобильської катастрофи, причому українська громадськість відчула небезпеку від того, що політичні, економічні та екологічні рішення, що зачіпали її інтереси, ухвалювалися за межами республіки. Покращити становище УРСР в умовах різкого погіршення економічної ситуації пропонувалося за рахунок проголошення незалежної Української держави, яка мала стати засобом захисту інтересів населення республіки. В УРСР другої половини 1980-х рр. можна виділити кілька напрямів діяльності опозиційних сил. Один з них був представлений націонал-комуністами, зацікавленими у посиленні свого впливу в умовах поступового розвалу СРСР. Вони, як правило, негативно ставилися до дій представників національних рухів і виступали в опозиції до загальносоюзного уряду. До опозиціонерів належать також представники національно-демократичних сил, метою яких стало відновлення Української державності. Впливовою опозиційною силою в Україні поступово став Народний рух України за перебудову. Серед національних рухів також можна відзначити рух кримськотатарського народу за повернення на історичну батьківщину, на перешкоді якому впродовж тривалого часу стояв радянський уряд.
30 грудня 1922 Українська СРР разом з РСФРР, Білоруською РСР і Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти.
У жовтні 1924 Таганрізький та Шахтинський округи передані до складу РСФРР. У жовтні 1925 постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до УСРР приєднано територію з населенням 278 000 осіб, а до складу інших республік, передусім до РСФРР, передано від України територію з населенням близько 479 000 осіб. Водночас Кубань, заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР і була поступово зросійщена.
Зміни адміністративного поділу сучасної території України 1921—1994
На час утворення СРСР назва республіки була Українська Соціялістична Радянська Республіка. Згідно з Конституцією 1936 року, порядок слів у назві республіки змінено на «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР). Територія УСРР/УРСР зазнала низки змін і остаточно сформувалася в 1954.
Саме СРСР визначав доцільність чи недоцільність тих чи інших дій УРСР у зовнішніх зв'язках, маніпулюючи ними з погляду інтересів радянської великодержавної політики. Обсяг формально окремих міжнародних зв'язків УРСР був надзвичайно вузьким і селективним: право на посольства здійснювалося лише мінімально (представництво УРСР при ООН і місія при ЮНЕСКО в Парижі; у Києві не було ні одного акредитованого дипломатичного представника іноземної держави), існували лише генеральні консульства європейських соціалістичних країн, а в 1976—1979 існувало консульство США; в Одесі були розташовані генеральні консульства Болгарії, Куби й Індії. УРСР брала участь лише у тих міжнародних конференціях, де це не підносило її престижу як окремої держави (наприклад, в технічних і адміністративних). УРСР підписала тільки колективні (багатосторонні) міжнародні угоди (в 1944—1945 була сиґнатором двох двосторонніх угод), але не політичного характеру; УРСР не брала жодної участі як окрема держава в нарадах і міжнародних організаціях країн соціалістичного блоку.
