Став ханом тауке стремился

Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь: kāngjū,палл.: Канцзюй, др.-кит. khāŋka[1],Кангха,Кангдиз, ) — название древнего народа и владения в Центральной Азии, предстающего как объединение неизвестного этнического и языкового происхождения[2] (около II века до н. э. — IV век н. э.) в районе нижней и среднейСырдарьи[3]. К западу от Кангюя обиталисармато-аланские племена (Айпан), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюй граничил с Ферганой иСогдом
История Кангюй в легенде восходит к временам Авесты, где Кангха упоминается как столица Турана[4]. Во II веке до н. э. кангюйцы приняли участие в разгроме греко-бактрийского царства. В I в. до н. э. на территорию Кангюй начали в массовом порядке переселятьсяхунны[источник не указан 1811 дней].

Кангюй поддерживало активные межгосударственные контакты с Китаем, постоянно укреплялось династийными браками, где традиционными являлась выдача кангюйским юношам невест из среды правящей элиты из Китая.

По сведениям Чжан Цяня обычаи сходны с юэчжийскими. Могут собрать 80-90 тыс. войска. Позже китайские послы обнаружили, что ставка правителя находится в земле Лэени (樂越匿) и называется Бэйтянь (卑闐) — это зимняя ставка, а летняя в 7 днях пути. Всего страна 9104 ли в окружности, 120 000 семей, 600 000 человек, из них 120 000 воинов. По крайней мере частично вассален державе Хунну.

У сучасному світі дедалі більшого значення набуває Китай, який є водночас однією з найстаріших цивілізацій, що вижили, бо існує вже майже п'ять тисячоліть. У світових засобах масової інформації про нинішній Китай часто говорять як про "головний феномен" і водночас "великого невідомого XXI ст.". Дехто згадує попередження Наполеона Бонапарта: "Коли Китай прокинеться - світ затремтить". Ця культурно-історична спільнота викликає величезну увагу вчених, бо вже стала реальною силою, що впливає на майбутнє людства. Достатньо сказати, що в пій державі з населенням понад 1,3 млрд зосереджено одну п'яту людства, а також третину всіх працюючих на Землі. І це без достеменних відомостей про мільйони тих китайців, які живуть і працюють в більшості інших країн. Рух китайської історії схожий на спіраль, що поступово розкручувалася і набувала дедалі більшого обсягу: від циклу до циклу зростали її народонаселення, площа оранки, обсяги виробництва. А далі - поширення розселення не тільки на сусідні землі, а й далеко від власних кордонів, вплив на світову економіку і фінанси.

Останнім часом зростає інтенсивність контактів між КНР й Україною. З набуттям незалежності значно розвинулися контакти на міждержавному рівні, про що свідчать візити вищого керівництва країв, укладання угод, проведення культурно-мистецьких заходів тощо. Показовою є заява, зроблена під час візиту до Києва прем'єра Державної ради КНР Лі Пена (23-25 червня 1995), стосовно того, що одним із напрямів зовнішньополітичної діяльності Пекіна у ставленні до нашої держави є формування нового "Шовкового шляху", який зміцнить торговельно-економічні зв'язки Китаю із Заходом через Україну.