За правильні відповіді дою ів НАДО ІСТОРІЯ ИСТОРИЯ

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Особливості освіченого абсолютизму Редагувати

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].

«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.

В исследовательской литературе распространилось мнение, что Рузвельт был прагматиком, действовавшим по наитию, чуть ли не методом проб и ошибок, а его социальные эксперименты определялись требованиями дня, а не сознательно выбранными идеалами и целями. Но так ли это? Представляется, что практические меры Рузвельта чаще всего предварялись аналитическим обоснованием, шедшим от требований жизни, а не от догм. Рузвельт двигался по преобразовательной тропе вполне осознанно, и к концу его президентства новыми качествами наполнились не только либеральная политика, но и либеральная идеология. Вслед за Джефферсоном и в традициях гуманизма Рузвельт ставил права американцев на жизнь, свободу, стремление к счастью выше права свободного распоряжения собственностью. Чуждый идее упразднения классов и классовых различий, Рузвельт верил в возможность их сплочения вокруг национального государства с лозунгов борьбы с привилегиями меньшинства и обслуживания правительством интересов большинства. Отношение Рузвельта к высшим слоям общества, монополиям было весьма противоречивым, но, как правило, критическим. Уже во время президентской кампании 1932 г. Рузвельт недвусмысленно возложил ответственность за экономический кризис на монополии, эту “экономическую олигархию”, которая сконцентрировала в своих руках более половины производственных мощностей нации, утвердила максимально высокие, недоступные большинству народа цены на товары, следствием чего были кризис перепроизводства, остановка предприятий, безработица, нищета. И уже в 1932 г. Рузвельт много размышлял о реальных антимонополистических мерах, которые призваны были индивидуализм, конкуренцию, право каждого американца, а не только элиты на частную собственность и утвердить всеобщее благоденствие. Важным мотивом идеологии и практики Нового курса с самого начала был поворот лицом к “забытому человеку”: после 1935 г. этот мотив вообще вышел на ведущее место. Кого включал Рузвельт в понятие “забытых людей”? Фактически десятки миллионов простых американцев: тех, кто не имел работы, достаточных средств для сносного существования, крыши над головой. Эти американцы, по утверждению Рузвельта, составляли не менее одной трети нации. Отсюда следовал призыв к простым американцам: поддержите реформы, проводимые “сверху” в интересах “забытого человека”, давлением “снизу”, ибо только это и может гарантировать успех. Призыв к народу был услышан, что складыванию в ходе Нового курса широкой либерально-демократической коалиции, которую поддерживали не только немонополистическая буржуазия, но также фермерство и рабочий класс.