Титул
ла каи гасырлары омир сурды

1648 pоку 25 січня – початок національно-визвольної війни. Повстання козаків на Запорозькій Січі й обрання гетьманом Богдана Хмельницького.

Причини Національно-визвольної війни:

Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.

Причини національно-релігійного характеру:

після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.
Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність.

Територіальні зміни:

Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про до у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було. Літом 1649 року на до тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На до поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.

Вое́нный  коммуни́зм   —  название  внутренней  политики  советскогогосударства ,  проводившейся  в  1918   —  1921  гг .  в  условиях  гражданскойвойны .  её  характерными  чертами  были  крайняя    ,  национализация  крупной ,  средней  и  даже  мелкойпромышленности   (частично ),  государственная  монополия  на  многиепродукты  сельского  хозяйства ,  продразвёрстка ,  запрещение  частнойторговли ,  свёртывание  товарно-денежных  отношений ,  уравнительство  враспределении  материальных  благ ,  милитаризация  труда .  такая  политикасоответствовала  принципам ,  на  основе  которых ,  по  мнению  марксистов ,  должно  было  возникнуть  коммунистическое  общество .  в    различные  мнения  по  вопросу  о  причинах  перехода  к  такойполитике   —  кто-то  из    считал ,  что  это  была  попытка  команднымметодом   «ввести  коммунизм »,  другие  объясняли  её  реакциейбольшевистского  руководства  на  реалии  гражданской  войны .  такие  жепротиворечивые  оценки  давали  этой  политике  и  сами  вожди большевистской  партии ,  возглавлявшие  страну  в  годы  гражданскойвойны [1] .  решение  о  прекращении  военного  коммунизма  и  переходе  к  нэпубыло  принято  15  марта  1921  года  на  x  съезде  ркп(б) .