Гуманизм реформация протестантизм Лютеранство контрреформация​

Історія Ірану другої половини ХІХ – початку ХХ ст. знайшла своє відображення у працях таких відомих дослідників, як М. С. Іванов, С. Л. Агаєв, З. А. Арабаджян, І. В. Бадиленко, М. Р. Годс, Л. Г. Істягіна, Л. М. Кулагіної, Н. А. Таліпова. Нові підходи до вивчення актуальних проблем іранської історії притаманні для досліджень С. М. Алієва, Т. П. Милославської, Г. В. Милославського, Н. М. Мамедової.
Метою пропонованої лекції є висвітлення причин та наслідків перетворення Ірану в напівколонію, з’ясування особливостей розвитку капіталізму в країні та виокремлення причин і результатів революції 1905-1907 років.

Щоб з’ясувати причини перетворення Ірану в напівколонію потрібно пригадати, що з 1796 року країна знаходилася під владою знаті напівкочового племені Каджарів. На середину ХІХ ст. Іран залишався відсталою, аграрною країною, у якій панували феодальні, а серед кочових племен – напівфеодальні, напівпатріархальні відносини. Соціально-економічна відсталість Ірану була наслідком перманентних чужоземних завоювань та внутрішніх міжфеодальних війн. Внутрішньополітична ситуація ускладнювалася тим, що Іран був багатоетнічною державою, у якій роль державної релігії відігравав іслам у формі шиїзму.

На середину ХІХ ст. внутрішнє становище Ірану значно погіршилося. Причинами цього були: по-перше, феодальний сепаратизм. Правителі багатьох областей, особливо на окраїнах, були майже незалежними князьками (хани Харасану, Курдістану, Керману); по-друге, між ними загострилася боротьба за «прикордонні території»; по-третє, вони часто виступали проти шаха (не виконували обов’язків, не оплачували визначену суму податків, відмовлялися брати участь у військових діях держави; по-четверте, держава не витримувала величезних витрат на розкіш двору шаха і дворів ханів; по-п’яте, катастрофічне погіршення матеріального становища переважної більшості населення, внаслідок чого зростає кількість повстань селян, ремісників, дрібних торговців і міської бідноти. Характерно, те що ці повстання, як правило, очолюють представники шиїтського духовенства, пропагуючи месіанство; по-шосте, внутрішньополітична ситуація на середину ХІХ ст. суттєво ускладнилася смертю шаха Мохаммеда; по-сьоме, країна значно послабилася внаслідок бабідських повстань та незавершених реформ Амір Нізама. Поразка повстань бабідів і невдача реформ Тагі-хана спричинили збереження феодальних порядків. Іран залишався слабкою країною перед небезпекою іноземного закабалення.

Важливо те, що для посилення проникнення іноземних держав в Іран на середину ХІХ ст. вже існувала відповідна правова основа. Слід пригадати, що основним засобом посилення іноземного впливу в Ірані був режим капітуляцій. Так, ще упродовж 1708-1715 років Іран уклав торгові договори з Францією, відповідно до яких французи отримали капітуляційні права. У 1763 році аналогічні права отримала Англія. Унаслідок поразок Ірану у двох війнах з Росією (1804-1813 рр. і 1826-1828 рр.) були надані капітуляційні пільги Росії (за умовами Гюлістанського від 1813 р. та Туркманчайського від 1828 р. договорів).

Мало чем. Начнем с того, что лучшие земли принадлежали знати и там, и там. В Вавилонии платился налог и если его нечем заплатить, то - сын, жена (или сам) попадаешь в рабы-должники к ростовщикам ("имущество в рост") в долг - взял 1 мешок отдай 2. По приказу Хаммурапи раб находится у хозяина не больше 3-х лет, его не имеют права наказать, продать или убить. После трех лет он возвращается на свою землю. Хотя это не надолго, т.к. опять попадал в долги. Но всегда имел свою землю (она не изымалась). Это наверное лучше! В Греции из-за засухи или без урожайности, ну в общем если жрать нечего брали долг также отдавали сына или жену (себя) в рабство. На земле должника появлялся большой "камень должника". Рано или позно вся семья попадала в рабство и теряла землю. Раба могли наказать, продать или убить.