Складіть твір "Один день з життя давніх слов'ян"​

 Информационное общество выводит весь мир на новые информационные рубежи, когда невозможно скрыть обилие объективной информации и не учитывать это обилие в реальной науке. Публикации по истории отечественной педагогики, суммируемые – например - библиографическими указателями «Педагогическая библиография», «Литература по педагогическим наукам и народному образованию», почти без исключения начинают отечественной педагогики только с Х века нашей эры. В частности, эта позиция отразилась и в добротной работе М.И.Анисимова «Источники изучения истории педагогики в России» (М.,1991. – 196 с.). Такие кратко подходы имеют свои преимущества. Но объективны ли ученые при этом к сотням поколений своих пращуров-земляков, которые приносили славу нашему Отечеству задолго до нашей эры, в античности и в начале средних веков еще до деяний Ольги, Владимира и Ярослава Мудрого ?! Обстоятельны ли в необходимой для науки полноте информации ?! «Стоглав» в 1551 г., оценивая многовековые образовательно-педагогические достижения Руси, отмечал не только Новгород и Москву: « …И по иным (местам) многие училища бывали, грамоте – писати и пети и чести (считать или вести себя по чести: ) учили. Поэтому тогда и грамоте гораздых было много, и писцы, и певци, и чтеци славные были по всей (русской) земли…» Эта известная историкам оценка подтверждается многими данными о высоком уровне отечественной средневековой педагогики, а такой уровень возникал не на пустом месте. Явно в «грамоте гораздых много» бывало на отечественных землях и ранее средних веков, которые почему-то в нашей истории упорно (по ошибочной традиции) называют древними – древнерусские, древние архитектура, живопись, литература, древнейшие города (это-то о средневековых населенных пунктах). А в мировой истории «древность» (античность) завершилась падением Римской империи и активным развитием Византии в 1У – У веках нашей эры. И ярко проявляли себя в событиях той поры народы, выходившие с территории нашей страны. Усиленная христианизация Руси в период от Ольги (принявшей в Византии христианство, при ней на погостах появлялись церкви) до Ярослава Мудрого имела свои достижения и недостатки. Привычная до этого в отечественном письме глаголица заменялась кириллицей, близкой византийскому унциалу (официальному письму империи) и византийской культуре. Но устойчивые традиции многовекового «устного образования» замещались новыми – «книжными» (христианскими). При этом тексты на пергаментах, выполненные глаголицей, уничтожались. Отбивало у наших пращуров «глаголическую память» и иконоборчество УШ – 1Х веков, когда обилие рукописных книг со щедрыми иллюстрациями (изображениями людей и животных) оказывалось в огне. Суть реформ Владимира, проводимых с 988 г., очевидна. «Приказал рубить церкви и ставить их по тем местам, где прежде стояли кумиры (память о языческой вере кумиров, киммерийцев, гомеров – доскифского населения страны). И поставил церковь во имя святого Василий на холме (василиями-басилевсами называли древних скифских царей, а затем и императоров Византии), где стоял идол Перуна (заменял на Руси Зевса, который считался родоначальником и скифов)... И по другим городам стали ставить церкви и определять в них попов и проводить людей на крещение по всем городам и селам (такие попытки не раз были и за предшествующие века). Посылал он собирать у лучших людей детей и отдавать их в обучение книжное. Матери же детей этих плакали о них; ибо не утвердились они еще в вере и плакали о них как о мертвых. Когда отданы были в учение книжное, то тем самым сбылось на Руси пророчество, гласившее  : «В те дни услышат слова книжные, и ясен будет язык косноязычных». Не слышали они раньше учения книжного, но по божьему устроению и по милости своей помиловал их бог…» (Повести Древней Руси. Л.,1983. С.165). Здесь наши летописцы через десятки лет после событий явно лукавили.

Відповідь:

1. Мінойську цивілізацію відкрив у 1900 році археолог Артур Еванс. Ахейську цивілізацію у 1870 році розкопав та дослідив Г.Шліман.

2. Часом розквіту Ахейської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою.

Занепад Ахейської цивілізації. Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.

У цей же період гається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.