Война за польское наследство — война, происходившая в 1733—1735 годах между коалициями России, Австрии и Саксонии с одной стороны и Франции, Испании и Сардинского королевства с другой.Поводом послужили выборы короля на польский престол после смерти Августа II (1733). Франция поддерживала кандидатуру Станислава Лещинского, тестя Людовика XV, ранее уже занимавшего польский трон во время Северной войны, Россия и Австрия — саксонского курфюрста Фридриха Августа II, сына покойного короля. Победу одержала антифранцузская коалиция.
По Венскому миру 1738 Фридрих Август был признан польским королём как Август III, а
Лещинский получил герцогство Лотарингию; в обмен Франция признала Прагматическую санкцию, по которой преемницей императора Священной Римской империи Карла VI в наследственных владениях признавалась его дочь Мария Терезия, а императором должен был стать её муж Франц I Стефан, отказавшийся от родной Лотарингии в пользу Станислава.
Объяснение:
Зі смертю в 1135 р. короля Генріха І, молодшого сина Вільгельма Завойовника, Нормандська династія припинилася. В Англії спалахнула запекла боротьба за владу. Барони вийшли з покори королю і почали здійснювати розбої. Але смута в державі припинилася, коли в 1154 р. королем став Генріх II- засновник династії Плантагенетів (1154-1399). Новий монарх завдяки шлюбу з колишньою дружиною французького короля Людовіка VII володів великими земельними угіддями не лише в Англії, а й у Франції. Жоден європейський король не мав стільки золота й срібла, як Генріх II. Генріх II знищив усі розбійницькі гнізда - феодальні замки, покарав грабіжників і злодіїв, яких чимало з'явилося в смутний період, скасував графські титули, надані його попередниками, замінив усіх шерифів. Щоб поповнити державну казну й навести лад у стягненні податків, було створено палату шахової дошка, чиновники якої перевіряли фінансові звіти графів та надходження податків. Назва цієї установи походила від того, що стіл у палаті був накритий квітчастою матерією і мішечки з грошима чи фішки пересувалися для зручності лічби по цих клітинах, що нагадувало гру в шахи. Генріх II створив нову судову палату- королівську лаву. Королівський суд став верховним у державі. Його послугами міг скористатися кожен вільний (залежних селян судили їх сеньйори). На місцях судили "мандрівні судді". Суддям заборонили вирішувати справи за до поєдинків і ордалій - випробувань водою чи розпеченим залізом. Позивач мав привести з собою свідків із числа односельців, які свідчили під присягою. Пізніше свідчення під присягою породило суди присяжних, які визначали, чи винен підсудний. Була здійснена військова реформа. Король зобов'язав служити у війську всіх вільних за винятком кліриків і євреїв. З тих, хто не йшов на війну, брали спеціальний податок. На ці гроші наймали солдатів. Солдати-найманці були кращими вояками, ніж феодали. Ця реформа перетворила рицарів на поміщиків, заклопотаних своїм господарством. Генріх II зробив спробу реформувати церкву, яка в добу смут стала незалежною від королівської влади. Він проголосив архієпископів і єпископів васалами короля, зобов'язав кліриків судитися в королівському суді (церковний суд карав їх надто м'яко чи взагалі залишав безкарними). Король оподаткував церковні землі, заборонив духовенству скаржитися папі в Рим і залишати Англію без королівського дозволу. Але глава англійської церкви Бекет, архієпископ Кентерберійський, виступив за збереження церковних привілеїв. Його підтримали папа та єпископи. Тоді хтось, щоб прислужитися королю, вбив Бекета. Король, якого звинувачували в причетності до цього злочину, мусив відмовитися від церковних реформ і вимолювати в папи прощення. Це дуже знизило його авторитет у державі.
