Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії
У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали б життя, заняття і навіть характер людини.
У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та зернових культур.
У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому господарства селянина як правило орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним джерелом життя і доходів. Туди виганялися пастися череди худоби. Там, особливо в дубових лісах, восени набирали жиру свині, відгодовуючись на жолудях. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований запас м`ясної їжі. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, бо камінь у ті часи для будівництва був рідкістю. Крім того ліс був місцем для збирання всіляких плодів і ягід, які вносили розмаїття у убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим для тих часів був мед диких бджіл, враховуючи ту обставину, що цукру тривалий час не знали. У лісі збиралися всілякі смолисті речовини для виготовлення факелів і світильників. Також заготовлювалися кора дуба, без якої не можливо було б вичиняти шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або фарбування тканин. Крім того у лісі і на галявинах збирали лікарські рослини – єдині лікарські засоби тих часів.
