Современный Казахстан переживает период национального возрождения[1]; в докладе президента Н. А. Назарбаева [2] перемены в стране характеризуются как возрождение национальной государственности[3][4]. Также возрождаются и народные ремесла[5], народные обычаи, обряды и национальные виды спорта[6], религия титульной нации[7][8], национальное образование и казахский язык[9], песенный жанр и стихосложение на казахском языке[10].
На XIII сессии Ассамблеи народа Казахстана Глава государства Н. А. Назарбаев [2] подчеркнул[11]:
мы должны приложить все усилия для дальнейшего развития казахского языка, который является главным фактором объединения всех казахстанцев. В то же время создать благоприятные условия, чтобы представители всех проживающих в стране народностей могли свободно говорить, обучаться на родном языке, развивать его.
Закон Республики Казахстан от 24 декабря 1996 года № 56-I «О культуре»[12] регулирует общественные отношения в сфере создания, возрождения, сохранения, развития, использования и распространения казахской национальной культуры, культуры других народов Казахстана.[13]
Ранее имело место сознательное изживание и уничтожение традиций на протяжении всего двадцатого века. За семидесятилетний советский период в Казахстане боролись с традициями как с «пережитками ».[14]
вироблення власного шляху залежно від конкретних реалій кожної країни. Не варто механічно копіювати чужий досвід. Реформи не можуть бути проведені моментально (Китай не застосовував "шокової терапії" і тотальної приватизації);
2) врахування гармонійної єдності і масштабів реформування, темпів розвитку і міри навантаження на суспільство, прагнення до прогресу при збереженні стабільності. Важливими є питання про зв'язки між реформою, розвитком і стабільністю. Реформа - рушійна сила розвитку, розвиток - ціль реформи, стабільність - основна передумова реформи і розвитку;
3) одночасне здійснення економічної і політичної реформ. Однак темпи політичної реформи порівняно з економічними перетвореннями мають бути значно нижчими;
4) виявлення ролі ринкових механізмів для забезпечення динамічності економічного розвитку країни, поліпшення якості макрорегулювання (Китай намагається розвивати переваги ринкової економіки і звести нанівець її витрати);
5) приділення основної уваги науці й освіті для того, щоб домогтися прориву в науці і стати світовим науково-технічним лідером;
