ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
И важно отметить то, что работая на земле, они кормили не только свои семьи, но и обеспечивали продовольствием города и городское население.
Положение Рима до реформПосле Пунических и других войн положение крестьян, а значит и продовольственное положение страны значительно ухудшилось. Многие мужчины уходили на войну, а у женщин не хватало физических сил так основательно заниматься хозяйством.
Постепенно положение стало ухудшаться, из-за отсутствия большого количества урожая погибал скот. Общее положение крестьян было плачевным, многие семьи были полностью разоренны и постоянно голодали. Именно поэтому более просвященными и обеспеченными римлянами было принято решение улучшить положение крестьян.
Закон о земельных реформах: национализация земельТиберием Гракхом, в 134 году до н.э. выбранным в народные трибуны, было предложено принять закон о земельных реформах.
Большая часть плодовитой земли принадлежала римской знати на протяжении долгого времени и передавалась из поколения в поколение. Тиберий предложил вернуть ее государству и в дальнейшем разделить ее между обедневшими крестьянами.
Такая земельная реформа была одобрена народным собранием, но у богатой римской знати она вызвала протест и негодование.
Процесс осуществления реформы продвигался очень медленно, для этого была создана специальная комиссия, в которую входил брат Тиберия - Гай Гракх.
На следующий год кандидатура Тиберия снова была выдвинута на трибунских выборах. Это послужило причиной настоящего столкновения между его последователями и противниками.
Последние обвиняли Тиберия в том, что он хотел царской власти, так как защищаясь, он поднял руку над головой. Известие об этом мгновенно дошло до отцов-сенаторов, которые сразу же приняли участие в противостоянии.
В ходе жестокой драки Тиберий был убит ударом камня в голову, а его последователей арестовали и собирались судить. По причине этого земельная реформа Тиберия Гракха так и не была осуществлена.
Исправление ошибок - судебная и аграрная реформыПродолжением истории стало выдвижение кандидатуры брата Тиберия - Гая Гракха - на трибунских выборах через 10 лет. Он продолжил земельные преобразования, только теперь старался учитывать интересы других сословий.
Он провел судебную реформу для всадников, которые стали отныне руководить множеством судов и иметь значительную власть над наместниками провинций.
И согласно одному из законов Гая, хлеб для римских бедняков должен был продаваться по самым низкими ценам. По указу Гая, за пределами Италии создавались римские колонии, в результате которых крестьяне улучшали свое положение, покидая родину и получая на чужбине землю.
Но сенат не устраивала чрезмерная активность народного трибуна, и в частности - деятельность Гракха. В третий раз Гай так и не был избран. Это послужило тому, что сторонники реформ Гая стали организовывать отряды, вооруженые против его врагов.
Это вылилось в открытое противостояние между сенаторами и последователями Гракха. В результе битвы три тысячи сторонников Гая были убиты, в том числе и сам Гракх. К сожалению, обнищение крестьян продолжалось, а многочисленные земельные реформы братьев Гракх потерпели поражение.
