Просві́тництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, митці — вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Несправедливість та поневолення, які панують у суспільстві, вони вважали наслідком накинутих можновладцями законів, релігійних забобонів та нестачі справжніх знань. Своїм завданням вільнодумці проголошували утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та поширення освіти. XVIII століття називають також Добою розуму, адже разом з ідеями Просвітництва утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного облаштування громадського життя. Саме в цей час виникла й ідея поступу — тобто послідовного розвитку людства через здобуття нових знань, вдосконалення суспільного ладу та покращення умов життя.
Соціальна структура суспільства
Панівні верстви населення, їхнє повсякденне життя
XIV— XVI ст. У соціальній сфері українських земель відбувалося формування та становлення станової організації суспільства, що базувалася на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов’язків. Із входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського сталися значні зміни в соціальній структурі суспільства. Відбувся поділ суспільства на стани. Існували привілейовані та непривілейовані верстви населення.
Соціальна верства — велика група людей, які мають однакові права й обов’язки.
