Причинами поразки було й те, що царизм вів
двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі.
З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес
дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого - боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну
Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані, православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя.
