Есе «Внесок Кирило та Мефодій у розвиток культур країн Східної Європи

Василий 2 Тёмный 

Внешняя политика:
После вторжения войск великого князя литовского Витовта во псковскую землю в 1426 г. Витовт, не добившись успеха, начал переговоры с псковичанами, союзниками Василия II. С целью смягчить условия мира Василий направил к Витовту своего посла Александра Владимировича Лыкова. Отношения между Псковом и Литвой, тем не менее, продолжали оставаться напряжёнными и после заключения перемирия. Василий II пытался нормализовать отношения с Новгородской республикой. Зимой 1435—1436 гг. он уступил новгородцам часть спорных земель, обязавшись послать своих людей для размежевания земель. После победы над Василием Косым великий князь отказался от выполнения прежних обязательств. Тем не менее новгородцы, желая сохранить свою самостоятельность в международных отношениях, не сопротивлялись политике Москвы (так, весной 1437 года Новгород без сопротивления уплатил Москве «чёрный бор» — одну из самых тяжёлых податей).
Новгородцы и псковичи поспешили заключить договоры с Казимиром IV. В ответ на это Василий II выступил в поход против Новгородской республики зимой 1440—1441 гг. Его союзники псковичи разорили Новгородскую землю. Василий II захватил Демон и разорил ряд новгородских волостей. В ответ на это новгородцы также организовали ряд разорительных походов в великокняжеские владения. Вскоре новгородский архиепископ Евфимий и великий князь (вместе с псковичанами) заключили мирный договор, согласно которому Новгород выплачивал Москве огромный выкуп (8000 рублей).
Внутренняя политика сводилась к необходимости обезопасить Русь от набегов татар и, агрессии Литвы. Успехи в отношения с соседями шли с переменным успехом. Грандиозные победы сменялись не менее грандиозными поражениями 
 Внутренняя политика: Василий Темный ликвидирует все мелкие княжеские уделы в пределах Московского княжества. Тем самым Василий II укрепляет великокняжескую власть, пытаясь, раз и навсегда прекратить усобицы на Руси.  Усилилось влияние Москвы на Новгородскую землю, Нижний Новгород, Псков и Владимиро – Суздальское княжество.  Во время правления Василия II митрополитом был выбран русский епископ Ион.  В митрополиты его посвятил не Константинопольский патриарх, а собор русских архиереев .  Это событие означало начала независимости русской православной церкви от Византийской. 
Василий II ликвидировал почти все мелкие уделы внутри Московского княжества, укрепил великокняжескую власть. В результате ряда походов в 1441—1460 усилилась зависимость от Москвы Судальско-нижегородского к-ва, Новгородской земли, Пскова и Вятской земли. По приказу Василия II митрополитом был избран русский епископ Иона (1448г). Его посвятил в митрополиты не константинопольский патриарх, а собор русских архиереев, что стало началом независимости русской церкви от константинопольского патриархата. За несколько дней до кончины он приказал казнить детей боярских боровского князя Василия, заподозренных в заговоре.

ВІТОВТ (1382—1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з

в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була

спрямована, на скасування Кревської угоди.

Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла,

але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі

Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося

обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до

тевтонів — і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році.

Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі

за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав.

Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито

Ягайло подарував їй на віно, Вітовт оголосив її листа старійіішнам, і всі вони

рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» Він

знову нав'язав стосунки з німцями, і на таємній нараді на остр. Са-.ліні року 1398

князі й бояри литовські та руські проголосили його королем Литовським і Руським.

Кревська угода була скасована. - Дальшим кроком було проголошення

незалежности Великого князівства. Вітовт підготовив прихильність литовців і

Москви, одруживши свою дочку Софію з великим князем Василісм 1. На черзі

стояло коронування Вітовта. Великою помилкою його було втручання в татарські

справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша

проти Едигея. Перемога була на боці Едигея. Над Ворсклою 1399 року татари

розгромили Вітовтове військо: забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-

руського лицарства. Про коронацію не могло бути й мови.

Однак, ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта йа сході, і

дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.

Не зважаючи на страшний розгром, Вітовт не перестав втручатися в справи Золотої

Орди: брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди і

заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі для

Литовсько-Руської держави обставини. Вітовт підтримав основоположника його

Хаджі-ґірея, татари зреклися на користь Великого Князівства «історичних прав» на

руські землі і видали на те Вітовтові грамоту. Про це збереглася грамота сина

Хаджі-ґірея, Менґлі-ґірея, але, можливо, що в її основі лежала грамота ще Тох-

тамиша.

Це розв'язало Вітовтові руки, і він почав будувати фортеці в степу, Каравул над

середнім Дністром, Білгород і Чорногород над долішнім Дніпром, Хаджібей, де

пізніше побудовано Одесу. Фортеці будовано великими людськими силами — по

10-12 тисяч селян з 400 підводами там працювало. Біля фортець оселював Вітовт

бояр з обов'язком нести військову службу, татар та й інших людей. Під охороною

фортець постали села. Хаджібей став великим портом, звідки вивозили збіжжя до

Візантії. Таким чином, за Вітовта Правобережна Україна знов заволоділа

Чорномор'ям.

Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких

колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право