Объяснение:
Кроме того, всестороннее исследование истории государств Аккоюнлу и
Сефевидов, включая их взаимосвязи со странами Европы, имеет большое значение и для
более полного уяснения с научной точки зрения многих проблем всемирной истории. Это
объясняется прежде всего тем, что международные торговые пути, связывавшие Среднюю
Азию, Китай, Индию и побережье Персидского залива с бассейном Черного и
Средиземного морей, а страны Ближнего и Среднего Востока через Дербентский проход и
по волжско-каспийскому водному пути — с Россией, проходили через территории
государств Аккоюнлу и Сефевидов, что оказывало положительное влияние на их
внешнеэкономические связи. В то же время здесь были сосредоточены знаменитые
ремесленные и торговые центры и сырьевые ресурсы Азербайджана и всего Закавказья, а
также Ирана, что создавало благоприятные условия для поддержания тесных торговых
связей со странами Запада и самими этими государствами. Важную роль в экономических
взаимоотношениях государств Аккоюнлу и Сефевидов играл азербайджанский шелк, в
первую очередь шелк-сырец. Таким образом, взаимные торговые связи государств
Аккоюнлу и Сефевидов с европейскими странами были, фактически, продолжением и
одним из этапов экономических взаимоотношений, установившихся между
цивилизациями Востока и Запада в глубокой древности. Поэтому исследование
взаимосвязей государств Аккоюнлу и Сефевидов с западным миром как отдельная
научная проблема имеет большое значение и для всестороннего освещения
экономических взаимоотношений народов Азии и Европы в целом.
Без основательного изучения взаимоотношений государств Аккоюнлу и Сефевидов
с западными странами невозможно полностью охватить как отдельную научную проблему
и такой вопрос, как история дипломатических отношений между Европой и Востоком,
сложившихся на основе взаимных экономических интересов и в то же время
направленных на решение одинаково важных и для Европы, и для Азии политических
проблем.
Важнейшим военно-политическим актором, сближающим Аккоюнлу и Сефевидов
с западными державами, была «турецкая проблема». Начиная с середины XV века
Османское государство, захватывая важнейшие стратегические пункты на стыке Азии и
Европы и превратившись в могущественную империю — «единственную подлинную
военную державу средневековья» /7, с. 189/, представляло собой не только серьезное
препятствие на пути многовековых традиционных торговых связей, соединяющих Восток
со странами Запада, но и чрезвычайно большую военно-политическую опасность для
своих соседей на обоих континентах. С середины XV века борьба против Османской
империи превратилась в главный вопрос внешней политики целого ряда государств
Европы и Азии, в том числе Аккоюнлу и Сефевидов. Проводя активную внешнюю,
политику, направленную против захватнических планов Османской империи, государства
Аккоюнлу и Сефевидов в разные периоды занимали ведущее место в антитурецкой
на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка. Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині. Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці. Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України. Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення. Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось http://bazazavr.com/uk/ekonomichne_stanovishhe_ukrajinskikh_zemel_u_skladi_avstro_ugorskoji_imperiji_konspekti_urokiv_istorija_ukrajini_10_klas/2018-11-02-14
