5 червня 1775 року - трагічний день в історії Запорізької Січі, в історії українського козацтва. Ще рік тому козаки хоробро воювали на боці Росії в російсько-турецькій війні, але царизм проводив жорстку імперську політику. Він не міг терпіти вільної Січі, яка з часів Богдана Хмельницького зберігала явні ознаки вільної держави. Йому не потрібно було незалежне козацьке військо, яке захищало свій народ. А царські Вельможі хижо зазіхали на великі і родючі землі Запорізького війська. Цариця Катерина ІІ вирішила знищити Запорізьку Січ. Січову фортецю зруйнували, майно конфіскували, старшину Війська Запорозького заарештували, землі були роздані, а місцеве населення поступово стало кріпаками. Гетьмана Петра Калнишевського, незважаючи на його похилий вік, Катерина ІІ заслала на Соловки, де він провів 25 років у "кам'яному мішку". Лише тричі на рік-на Різдво, Великдень дозволялося йому виходити до монастирської трапезної. Але, всупереч цьому, він так і не підкорився і залишився вірним вільному духу Хортиці. Руйнування Запорозької Січі-незагойна рана у свідомості українського народу. На жаль, сьогодні місце, де була остання Січ, затоплене водами Каховського водосховища. Але в пам'яті народній вона залишається гордою сторінкою нашої історії, символом нездоланної України, надії на свободу, незалежність, державність. Відгомін знаменитого минулого живить і сучасне українське відродження.
Объяснение:
