Так или иначе, но думать, что Александр I Павлович не уделял внимания жизни в большой венценосной семье и пустил ситуацию отношения самодержавной власти с придворными кругами и вельможами на самотёк, было бы крайне неправильным и не справедливым к самому императору, о театральных талантах которого предпочитают умалчивать. Безусловно, император был тонким психологом, тактиком и стратегом в придворной жизни, что позволяло ему лавировать в случающихся противостояниях и многие события и конфликты решать в свою пользу. Последнее весьма отличало его период 25-летнего успешного правления, преодолевшего крайне агрессивное наполеоновское нашествие и другие - видимые и невидимые - катаклизмы как внутри семьи, так и в стране в целом, и даже в Европе, от трагически закончившегося довольно краткого периода правления отца Павла I Петровича, который всегда был и оставался любимым и живым перед его глазами.
тилі ікон Редагувати
У греків, болгар, сербів, православних сирійців та ліванців, албанців, румунів, росіян стиль ікон був упродовж віків зорієнтований на візантійське сакральне мистецтво з дуже незначним виявом місцевих особливостей. Навпаки, православні грузини, білоруси й українці за стилем помітніше віддалилися від візантійських засобів іконного малярства. В грузинів розквітала шляхетна витончена декоративність східних мотивів; у білорусів та українців ікони були максимально наближені до багатого народного малярства – портрета і народної побутової картини. Ще в добу Київської Русі руські маляри відмовилися дотримуватися єдиного стилю й прилучилися до пошуку стилістичних новацій, що було характерно також для більшості європейських країн.
Відомі кілька стилів зображення святих в українському ікономалярстві. Перший стиль – це візантинізм, що утвердився у Візантії після поразки іконоборства, й саме він був прийнятий малярами Русі після хрещення ("комнінівський" стиль ікон). Він домінував від кінця 10 до середини 13 ст. Визначним його представником був Алімпій Печерський.
