Пригадайте правила опрацювання історичного оповідання, дайте відповіді на запитання. 1. Які деталі в оповіданні є справжнім історичним фактом, а які — вимислом авторки? 2. На основі оповідання наведіть 5—6 історичних фактів, які стосуються Лесі Українки. 3. Як вигадані деталі оповідання допомагають глибше зрозуміти подробиці життя Лесі Українки? 4. На основі оповідання підготуйте відповідь на запитання, винесене в назву пункту, — Що було для Лесі Українки джерелом наснаги й творчості?
І ВСЕ-ТАКИ ДО ТЕБЕ ДУМКА ЛИНЕ...

І

— Миколко, що сталося? Ти, здається, не слухаєш мене? — Лариса Петрівна пильно дивилася на свого учня, намагаючись збагнути причину його неуважності.

— Гляньте лишень на небо, — тільки й мовив хлопець.

М’яка єгипетська блакить, зазвичай така лагідна й прозора на очах розпалювалася якимсь шаленим вогнем. Кілька хвилин — і небо над Гелуаном палало криваво-червоною загравою.

— Оце, певно, і є дихання пустелі, — задумливо мовила Лариса Петрівна. — Нам, Миколко, треба про все докладніше розпитати в когось із тутешніх. А он і Саїд з Мухаммедом. Біжи поцікався, що воно таке?

Миколка зіскочив з місця, а за мить повернувся збуджений і зацікавлений.

— Це хамсин! — переможно вигукнув він. — «Хамса» — арабською п’ять. Саїд казав, що піщаний вітер місцеві люди пов’язують із цим числом, бо дме він ніби п’ятдесят діб або ж число днів, що ділиться на п’ять.

— Що ж, по гаємо, — відказала Лариса Петрівна і вже на сходах, ще раз глянувши на небо, задумливо додала:

Рудий хамсин в пустині розгулявся,

Жагою палений, мчить у повітрі,

Черкаючи пісок сухими крильми,

І дише густо полум’ям пекучим...

II

У затишному холі Лариса Петрівна й Миколка спробували повернутися до занять. Та, певне, гарячий хамсин, що вже повновладно господарював надворі, не полишав почуття й думки ні вчительки, ні учня. Тим паче, що Лариса Петрівна — відома українська поетеса, знана під творчим ім’ям Лесі Українки, як справжній митець не могла залишатися байдужою до грізного й водночас дивовижного явища природи. Підступна хвороба змусила її багато подорожувати. Ось і тепер у Єгипті перебувала на лікуванні. «Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував», — писала поетеса в листі до матері. Враження були настільки сильними й надихаючими, що викликали бажання творити. Того року в Гелуані Леся Українка написала низку віршів «Весна в Єгипті», де відтворила своє замилування країною сонця. Проте й у далекій чужині письменниця не забула про Батьківщину. Бо ні сонце, ні всі чари природи не могли заступити млистих поранків рідної землі, що кликали її, мов пташину з вирію:

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Адже там, у рідних волинських лісах, губилося найбільше диво — загадка життя.

Ще з дитинства в Лесиній уяві жили Мавка й Перелесник, Русалка й Водяник, Марище й Доля, Лісовик і Той, що греблі рве... Якось, слухаючи казку про лісову дівчину Мавку, маленька Лариса Косач дивувалася: виявляється, все те лісове товариство не знає смерті; наче дерева, воно взимку засинає, а навесні — знов пробуджується до життя.

— Якби люди мали таку здатність, — мріяла дівчинка.

— Людям дається велике випробування, — пояснювала мама. — Хто пронесе іскру любові, як Мавка, через усі перешкоди й зваби, не зміняє її ні на які вигоди, той отримає в нагороду те, що не вмирає. Але для цього людина мусить бути сильною.

Згодом дівчина часто згадувала мамині слова. Яким же тяжким виявилося її випробування! Нестерпний біль, що запускає пазурі в саме серце, і чужина.

Навіть гарячий подих пустелі виявився безсилим притлумити тугу за Батьківщиною, рідними та близькими. Тож не дивно, що в далекому Єгипті з’явилася сповнена суму й любові до України поема «Бояриня». Та нещасливою виявилася доля цього твору. Щирі почуття до рідної землі, палкий заклик до земляків позбутися ганебних невільницьких кайданів і стати вільними так налякав ворогів української державності, що поема понад 70 років замовчувалася. І лише коли Україна стала вільною державою, Лесине слово повернулося до рідного народу.

III

— Ларисо Петрівно, що вразило вас найбільше? — все ще приголомшено і якось таємниче запитав Миколка.

— Кольори, — відповіла Лариса Петрівна. — Мене вабить таке їх поєднання. Як в Україні під час вечірньої зорі.

За вікнами шурхотів піском гарячий вітер, обіднє сонце сипало золотисто-червоними променями, кожен думав про своє. Хто знає, може, саме в ті хвилини в душі Лесі Українки народжувалися слова:

Добраніч, сонечко! Ідеш на захід...

Ти бачиш Україну — привітай!

1. Як ви розумієте назву оповідання? 2. Що дізналися про поему Лесі Українки «Бояриня»? 3. Головним персонажем поеми Лесі Українки «Лісова пісня» стала Мавка. Що ви довідалися про цей образ із оповідання? 4. Як можна витлумачити слова Лесі Українки «Гнітить мене твоя краса, чужино