1. Восстание Богдана Хмельницкого. Переяславская рада (Параграф 20, п. 2)
Дата Событие Итог
1648
1649
1651
1653
1654

На Переяславской раде в январе 1654 г. гетман, казацкая старшина и войско присягнули на верность российскому царю. Царь Алексей Михайло¬вич в марте 1654 г. утвердил привезённый послами гетмана проект договора и «жалованную грамоту» новым подданным. Украина принималась «под вы¬сокую государеву руку», но при этом сохраняла 60-тысячную казацкую армию, административное деление на полки и сотни, выборность гетмана и других должностных лиц, суд по своим законам, сословные права казаков, горожан и духовенства. Русский гарнизон вводился только в Киев. Гетман имел право вступать в дипломатические отношения с другими государствами (за исключением Речи Посполитой и Османской империи), сообщая в Москву о содержании переговоров.
2. Вхождение Украины в состав России
— Работая с п. 3 § 20 учебника, заполните хронологическую таблицу, отражающую события завершающего этапа вхо¬ждения Украины в состав России.
Дата Событие

В 1654 г. началась война России с Речью Посполитой. Казацкие и русские полки вместе воевали на территории Укра-ины и Белоруссии, но интересы московского правительства и казацкой верхушки-«старшины» не совпадали. Сам Богдан Хмельницкий был недово¬лен заключённым Россией в 1656 г. перемирием с Речью Посполитой и хотел создать антипольский союз Швеции, Украины, Молдавии и Трансильвании. После смерти Богдана Хмельницкого (1657) в его окружении началась борьба за власть. Новый гетман Иван Выговский заключил в 1658 г. договор с Речью Посполитой, согласно которому Украина (под названием «Великое княжество Русское») входила как третья равноправная сторона в унию Польши и Литвы. В 1667 г. согласно Андрусовскому перемирию Левобережная Украина при¬соединялась к России, а Правобережная оставалась под контролем Речи Посполитой. Новый гетман правобережья Пётр Дорошенко пытался объединить обе стороны Днепра под властью турецкого султана, но, приведя на Украину турецкие и крымские войска, потерял поддержку населения и в 1676 г. сдался ставленнику Москвы гетману Ивану Самойловичу. В 1687 г. гетман Иван Мазепа подписал с Москвой договор, по которому Украина признавалась подвластной не гетману, а «царского величества само¬державной державе». А в 1688 г. украинская православная церковь была под¬чинена патриарху Московскому и всея Руси.
Итоги:
В ходе национально-освободительного восстания 1648 г. на Украине воз¬никло новое казацкое государственное образование — Войско Запорож¬ское.
Но тяжёлая война и разорение территории подрывали его мощь, а соседство сильных держав заставляло казацкое руководство искать сильного покровителя.
Руководитель восстания и гетман запорожских ка¬заков Богдан Хмельницкий сделал выбор в пользу России. Российскому государству, принявшему в свой состав Украину, пришлось вести длитель¬ную войну с Речью Посполитой.
Украина «под рукой» российского государя сохраняла своё войско, адми¬нистрацию, законы, городское самоуправление.

Генриха 4 представляли как идеального «народного монарха», мечтавшего о том «чтобы в супе каждого француза по воскресеньям была курица».
 Генрих IV действительно был один из лучших монархов Франции. Он был храбр, остроумен и любезен. Как политический деятель король отличался умом, дальновидностью и твердостью умея «одной рукой наносить удары, в то время как другая раздает милостыни», как говорили и католики и протестанты.
 Генрихом IV были предприняты следующие меры для укрепления Франции:
- снижение прямого налога "тальи". Правда подняли косвенные налоги, особенно налог на соль («габель»).
- отмена налоговых недоимок за предыдущие годы.
- опубликование в 1598 г. Нантского эдикта. Согласно этому документу католическая вера признавалась господствующей во Франции, но исповедание протестантизма допускалось. Исключением были Париж и еще несколько французских городов, где публичное исповедание протестантизма было запрещено, но разрешался частный культ. Гугеноты могли занимать государственные должности. Они имели право сохранять армию в 25 тысяч солдат и контролировать около 200 крепостей. Гугенотские города и провинции получали крупные налоговые и политические привилегии. 
- поощрение развития французской промышленности и торговли. Производство шелка поддерживалось государственным стимулированием выращивания тутовых деревьев и разведения шелковичных червей. Опираясь на советы компетентных хозяйственников Оливье де Серр, Бартелеми де Лаффема и др. Генрих поощрял заморскую торговлю французских купцов и колониальную экспансию.

Японська культура яскраво виділяється своєю незвичайною багатогранністю назагальному тлі світової культури, і для західної людини здається дужезагадковою і незбагненною. І самі японці вважають, що їх культуру іфілософію неможливо зрозуміти не японцю, для цього треба народитися японцем.

Але все ж щоб спробувати зрозуміти суть та особливості японськихнаціональних культурних традицій необхідно поринути в безмежний океан 
Східної філософії-Східної мудрості, з якою японська культуранерозривно пов'язана. Я б хотів на прикладі трьох китів японської культури 
(мистецтво каліграфії, мистецтво «ікебана» і таїнство чайної церемонії),з моєї точки зору, спробувати показати цю незримий зв'язок.

«Мистецтво каліграфії»

каліграфічно живопис значною мірою пов'язана з філософськими іпоетичними висловами, крилатими словами, прислів'ями, як приклад яможу назвати бачений мною в музеї етнографії Японії старовиннийієрогліфічний сувій на якому впевненою рукою майстра зображенішість знаків, виконаних у полускоропісной манері під «трав'янистийстиль ». Сенс написаного гранично ясний «День без праці - День без їжі»

Розуміння мистецтва каліграфії неможливе без повернення до витоківцього шедевра світової культури. І витоки цього явища потрібно шукати ввеликої китайської культури, з якої до речі і вийшла сама японськакультура. Звертаючись до літературно-історичного пам'ятника китайськоїфілософської думки «Даоде-цзин» - «Канону про шляхи та доброчесності», якийтрадицією пов'язується з ім'ям легендарного мудреця давнину Лао-цзиможна зрозуміти деякі особливості японської точки зору на навколишній світ і вміння японців жити в нашому такому неспокійному світі. І шукати це треба 
, Я вважаю, в дуже істотною стороні філософії Лао-цзи, даосизмі,яким є проповідує їм принцип пасивності: «Той, хто небореться, - йдеться про мудрого людину в «Каноні про шляхи і чесноти», --непереможний в Піднебесній. Згідно з ученням Лао-цзи. справжній спокійзапановує з припиненням боротьби і встановленням життя відповідно досубстанцією світу «дао». Затверджувані даосизмом принцип «у вей», тобто 
«Недіяння», принцип бездіяльного ставлення людини до навколишнього світу,невтручання людей в існуючу реальність - одне з основнихканонічних положень даосизму: «Віддавати перевагу недіяння і здійснювативчення та мовчать »- таким є теза Лао-цзи. У «Каноні про шляхи і чесноти»міститься наступне роз'яснення з цього приводу: «Швидкий вітер нетриває весь ранок, сильний дощ не триває весь день. Хто робитьвсе це? Небо і земля. Навіть небо і земля не можуть зробити що-небудьдовговічним, а людина тим більше.

Таким чином, стверджується ідея мінливості в природі і безсиллялюдини перед її явищами, ідея того, що все в світі утворюється самособою, стихійно і втручання людини. його діяльність зайві. УЗгідно з цими поглядами на явища навколишнього середовища даосизмстверджує, що вища гуманність здійснюється через недіяння. Язвернув особливу увагу на те, що джерело і причина безладу в 
Піднебесної полягає згідно Лао-цзи, у відході від світу природи, відприродного шляху, тобто в тому, що створюється штучний чужийприрод б життя людей. І вчення Лао-цзи, як би вказує засібпроти породження подібних явище: воно закликає до повернення на шлях 
«Дао», який допомагає одночасно і людині і суспільству.