Запорозькі козаки — частина українських козаків; спочатку, дніпровські козаки, які створили в XV—XVI ст. (можливо й раніше) цілий ряд стихійних військових організацій і укріплених поселень за дніпровими порогами, поза зоною адміністративної юрисдикції яких би то не було держав, які об'єдналися згодом у централізовану військову організацію Військо Запорозьке, названі за найменуванням району свого проживання і розташування головного військового укріплення (і штаб-квартири), іменованого «січ».
Згодом, після повстання Богдана Хмельницького 1648 року і переходу під контроль Війська Запорозького територій Речі Посполитої, що розташовувалися на землях сучасної Північної та Центральної України (див. Гетьманщина), і утворення на цих територіях декількох військових полків — військово-адміністративних областей, запорозькими стали іменувати себе всі козаки, що проживали на території Гетьманщини (офіційно іменується «Військо Запорозьке», попри заперечення того власне запорожцями котрі вважали «гетьманців» за козаків городових.
