Когда представители великих держав и малых стран собрались в 1814 г. на конгресс в Вене, Фредерик VI испытывал серьезные опасения по поводу дальнейшего существования Дании. Дело в том, что аппетиты наполеоновского экс-маршала, а ныне шведского монарха и союзника России Карла Юхана не ограничивались одной Норвегией, а рас также и на датские острова. Поскольку датский во значился отнюдь не первым в повестке дня Венского конгресса и ситуация складывалась довольно неясно, неожиданное возвращение Наполеона с Эльбы стало для датской стороны настоящим подарком. Оно сплотило правительства различных стран и активизировало стремление союзнической коалиции к привлечению в свои ряды новых членов. Приглашение войти в ее состав получила и Дания. Стало очевидным, что ни Англия, ни Россия не заинтересованы в исчезновении с политической карты балтийского региона малого буферного государства, каким являлось датское королевство. Каким образом был "разрешен" ДАТСКИЙ ВО

на мою   думку 1. які течії переважали в українському русі галичини в 60—70-х рр. xix ст.? 2. чим можна пояснити розкол, що виник в українському русі?

радикальна течія в українському русі галичини. вихід українського руху (як москвофілів, так і народовців) на широку політичну арену був наслідком розгортання в європі політичних рухів, поширення модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. новий імпульс українському руху в галичині дала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш освіченою та обізнаною в європейських політичних теоріях. цьому сприяла, зокрема, діяльність м. драгомано-ва, який закликав молодь підвищувати свій інтелектуальний рівень, знайомитись із кращими надбаннями культури й науки. на його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна.

перші прибічники м. драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «січ». наприкінці 70-х рр. xix ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: «академічний гурток» (перебував під впливом старорусинів) і народовський «дружній лихвар». згодом коло їхніх прихильників розширювалося. найбільш здібними послідовниками поглядів м. драгоманова стали іван франко та михайло павлик.

свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. із 1876 р. м. павлик та і. франко редагували журнал «друг». вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. свої перші критичні статті діячі спрямували проти старорусинів. згодом вони зачепили й народовців, висміюючи їх за невисоку якість літературної продукції та консерватизм. проте основний удар припав на духовенство, яке радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства. таку гостру критику неоднозначно сприйняли як провідники українського руху, так і загалом західноукраїнське суспільство.

карача́ево-черке́сская респу́блика (карач.-. къарачай-черкес республика, кабард.-черк. къэрэшей-шэрджэс республикэ, абаз. къарча-черкес республика, ног. карашай-шеркеш республика; кратко: карача́ево-черке́сия) — субъект российской федерации[8], республика в её составе. входит в состав северо-кавказского федерального округа, является частью северо-кавказского района.

столица — город черкесск.

граничит на западе с краснодарским краем, на севере со ставропольским краем, на востоке — с кабардино- республикой, на юге, вдоль главного кавказского хребта — с грузией и абхазией[9].

образована 12 января 1957 года как карачаево-черкесская автономная область, в 1992 году преобразованная в республику.

государственные языки: абазинский, карачаевский, ногайский, и черкесский. язык, согласно конституции республики, является также языком межнационального общения и официального делопроизводства[10].