Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV — XV ст. Культура українських земель у другій половині XIV — XV ст. розвивалась у суперечливих умовах. Безпосередній вплив на неї мали політичні, суспільні та господарські відносини.
Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав — Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії та Московської держави. У кожній із них умови розвитку культури були різними. До позитивних наслідків цього процесу можна віднести те, що культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли ідеї гуманізму та Відродження. Проте українська культура не запозичувала якісь ідеї повністю, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини. У результаті створювалися справжні шедеври світового рівня, що мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, у яких не було власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
У другій половині XIV — XV ст. почалася активна експансія (розширення впливу) католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками й православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.
Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків, які знищували архітектурні пам’ятки, книги, а головне — людей, що їх створювали. Водночас небезпека й завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, складалися думи й пісні.
Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка дедалі більше набувала рис самобутності.
Объяснение:
Феодали́зм (от лат. feudum — лен, феодальное землевладение) — система правоотношений в обществе, образовавшаяся в конце VI века, свойственная некоторым государственно организованным добуржуазным обществам. Основным экономическим ресурсом в доиндустриальных обществах являлась земля, отношения к которой сформировали базу феодального общества. При феодализме земля находилась в собственности феодалов.Слово «феодализм» (первоначально, термин судебной практики) использовалось английскими юристами XVII века как обозначение типа собственности. Как общественно-политический термин его употреблял Буленвилье и вслед за ним Монтескьё. Представление о феодализме как об этапе социально-экономической истории человечества, соответствовавшего в Европе Средневековью, развивается во французской историографии начала XIX века, прежде всего у Гизо.
По отношению к Руси концепцию феодализма впервые применил Н. А. Полевой в своей «Истории русского народа» . В дальнейшем Н. П. Павловым-Сильванским была предпринята попытка обосновать концепцию «русского феодализма».
