Выберите черты архитектуры, которые были характерны для Владимиро-Суздальского княжества форм

2) храмы небольшие, приземистые

3) основной строительный материал - известняк

4) внешняя легкость зданий

5) стены зданий украшались резьбой

​

Київська митрополія або Українська Православна Церква (1458—1596) — православна церковна митрополія з центром у місті Київ, яка містила в собі ряд православних єпархій під управлінням митрополита Київського і Галицького в юрисдикції Константинопольського патріарха, що утворилась у 1486 році, коли Москва самовільно обрала митрополитом на Київську кафедру Іону і тим самим відокремилася Московська єпархія від Київської Митрополії.

Таким чином, Київська митрополія яка включала в себе Галицькі єпархії і Московські єпархії опинилася розділена на дві частини: московську частину під управлінням самовільно висвяченого московським духовенством митрополита Іони і польсько-литовську частину Київської митрополії під управлінням Григорія ІІ Болгариновича. До складу Київської митрополії увійшли єпархії на території Великого Князівства Литовського (Чернігівська, Полоцька, Смоленська, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська) та Польського королівства (Галицька, Перемишльська, Холмська). Спочатку резиденцією західноруського митрополита був Новогрудок, потім Київ і Вільно, але кафедральним містом залишився Київ.

Розділення Київської митрополії стало наслідком того, що Римська курія намагалася домогтися визнання Ферраро-Флорентійської унії православним населенням Східної Європи. З цією метою в жовтні 1458 р Константинопольський уніатський патріарх Григорій III Мамма поставив на Київську кафедру митр. Григорія (1458-1473), якого незабаром папа Пій II направив до польського короля Казимира IV Ягеллончика з проханням сприяти передачі Григорію Київської кафедри з рук митрополита Іони, Котрий перебував на Московщині. У Москві Григорія не визнали і відреклися від нього, але ряд православних єпископів в Польщі і Литві йому підкорилися. Тому митрополія відтак стала поділена на дві (унійну і православну) частково після Флорентійської і більше після Берестейської унії яка спричинила протистояння православних з уніатами у Києві.

У 1470 році митрополит Григорій ІІ під впливом православної пастви, яка не бажала перебувати під владою папи Римського, відійшов від ідей унії та повернувся в православ'я, а його митрополія увійшла в юрисдикцію православного Константинопольського патріарха.

Екатерина 1 – единственная русская императрица, которая попала «из грязи в князи». Марта Скавронская – так на самом деле звали государыню, родилась в семье крестьян, а со своим будущим супругом Петром 1, познакомилась, будучи служанкой Меншикова.

После внезапной кончины Петра Великого, заручившись поддержкой интригана Меншикова, Екатерина входит во власть. Однако это не более чем формальность.

Воспользовавшись ситуацией, группа людей, мечтающих о власти, создала Верховный тайный совет. В него вошли несколько сановников, которые и стали всем заправлять. Несведущая в государственных делах императрица, председательствующая там, играла самую незначительную роль. Вскоре, видя угрозу, исходящую от Меншикова, Екатерина включила в совет своего зятя, герцога Голштинского.
Как и можно было предположить, Сенат перестал играть какую-либо роль. Небольшая кучка людей принимала все важные решения, а Екатерина Первая только ставила подпись на документах.
Длительные войны не могли не сказаться на экономическом состоянии страны. Из-за неурожаев подскочил в цене продукт первой необходимости — хлеб, начала расти смута. Чтобы предупредить волнения, было решено снизить подушный налог, по которому собрались большие недоимки.

Но не все во внутренней политике было так печально. Именно при Екатерине 1 была открыта Академия наук и снаряжена первая экспедиция на Камчатку во главе с Беренгом. Сократилось число бюрократических учреждений, а соответственно, и дармоедов. Дворянам императрица разрешила повсеместно продавать свои товары и даже строить мануфактуры для переработки сырья. Не обошла вниманием и купечество. Для них она отменила казенную монополию и снизила таможенные пошлины на некоторые товары. Несмотря на явное лоббирование интересов зажиточной части населения, простой народ хорошо относился к императрице и даже ходил к ней со своими нуждами.

Внешняя политика Екатерины 1 в основном была направлена на перспективу — расширение границ. Так, например, России удалось «прибрать к рукам» Ширванскую область. Кроме того, на Кавказе находился отдельный корпус во главе с князем Долгоруковым. Цель была — отбить персидские территории. Несмотря на столь захватнические устремления, с некоторыми западными странами, той же Австрией, императрице удалось наладить хорошие отношения, чего не скажешь про Данию и Англию. Причиной тому поддержка Екатериной видов герцога Голштинского на территории этих стран. Конечно, государыню можно понять: как-никак, а герцог приходился ей зятем. В результате Россия вместе с дружественными странами: Австрией, Испанией, Пруссией вошла в Венский союз. В противовес им Франция, Англия, Дания, Швеция, Голландия образовали Ганноверский союз.