Великий князь киевский постепенно превратился во властного правителя Руси, главу рода Рюриковичей. Встречается даже именование Ярослава царём и самовластцем. Князь издавал законы, был высшим судьёй и главным защитником Руси, определял взаимоотношения с другими странами. Правил он при своих сыновей, которых отправлял в качестве наместников в крупнейшие земли.
Такой местный князь имел собственную дружину, обладал в своей волости большими правами, но он не имел права передавать свою власть по наследству. Князья время от времени перемещались от одного княжеского престола к другому
Киевский престол (или, как тогда говорили, стол) после смерти князя передавался старшему по в роду. С разрастанием рода соблюдать точность передачи престола становилось сложнее. В дальнейшем это породило распри и войны.
В городах сохранялись вечевые традиции. Вече ведало вопросами войны и мира, решало денежные и земельные проблемы, распоряжалось народным ополчением.
Внешняя политика Ярослава Мудрого
Ярославу Мудрому удалось добиться больших успехов в отношениях с соседями. Были укреплены южные рубежи, на границе со степью возводились города-крепости. В 1036 г. Под Киевом русские войска разбили печенегов, после чего степняки перестали совершать набеги на Русь.
Ярослав расширил территорию государства, укрепил безопасность северо-западных границ. В 1030 г утвердил свою власть на западном берегу Чудского озера и построил там город Юрьев. В 1041 г. Был заключён договор с польским королём.
В 1043 г. произошло последнее военное столкновение Руси с Византией. Поход туда был неудачным. Шторм потопил корабли, часть русских воинов попали в плен. Через три года Византия и Русь заключили мирный договор, который был закреплён браком сына Ярослава Всеволода и дочери византийского императора Константина Мономаха.
Ярослав Мудрый стремился укрепить положение Руси с династических браков. Сам он был женат на дочери шведского короля, свою сестру отдал в жёны польскому королю. Его дочь Анна стала королевой Франции.
Політичні партії України - політичні організації (об'єднання), що діють на території України. Згідно зі статтею 36 Конституції України політична партія це об'єднання громадян створені «для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» [1]. Політичні партії України «сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах». За результатами парламентських виборів 2014 року в українському парламенті VIII скликання представлені 8 партій.
Для сучасної України характерна багатопартійна система. Всього в країні зареєстровано 349 політичні партії, [2] активно діє менше 50.
Через великої кількості політичних партій вони рідко мають шанс отримати владу в поодинці, тому для формування уряду створюються коаліції в парламенті. Раніше партії утворювали блоки для участі на виборах, але починаючи з 2012 року блокам політичних партій заборонено брати участь в парламентських виборах. [4] Для українських партій традиційно цивілізаційні і геостратегічні орієнтації грають більш важливу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу чіткого поділу партій на проросійської і прозахідної (проєвропейської) спрямованості.
