Ідея парашута з'явилася задовго до польоту першої повітряної кулі, не кажучи вже про літак. Проте термін «парашут» прийшов у техніку значно пізніше за народження ідеї.
Відомо із старовинних переказів, легенд та розповідей мандрівників середньовіччя про використання людьми пристроїв, що нагадують парасольки, для стрибків з башт і обривів. Жителі Китаю, Африки і південно-східної Азіїї ще в глибокій старовині добре знали про гальмуючі властивості увігнутих поверхонь. Демонстрації стрибків з парасольками влаштовувалися на святкуваннях і циркових показах.
Площа поверхні запропонованого Леонардо да Вінчі пристрою для спуску людини дорівнювалася приблизно 60 м². Ці розрахунки близькі до сучасного парашута для людей. Відсутність практичної потреби в застосуванні парашута, засобів доставки в потрібне місце служила завадою для винаходу і вдосконалення таких пристроїв, і лише розвиток повітроплавання з 18 століття і випадки катастроф спонукали винахідників впритул зайнятися створенням спеціального пристрою для успішного спуску людини з великої висоти.У 1483 році Леонардо да Вінчі намалював ескіз пірамідального парашута. Він писав, що:Описання благополучних стрибків з великої висоти можна знайти в творах давньоримських письменників Апулія і Овідія. Проте лише в кінці 15 століття з'явився перший технічний проект парашута. Запропонував його італійський вчений інженер і художник Леонардо да Вінчі. Цей винахід з'явився результатом численних експериментів ученого над поведінкою падаючих картонних фігур різноманітної форми.
«Якщо у людини є шатер з накрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і вишиною в 12, то він зможе кидатися з будь-якої висоти, без небезпеки для себе».
Вперше побудував і випробував такий апарат французький фізик Луї-Себастьян Ленорман, який і дав йому назву — «парашут». Спочатку парашути виготовлялися у вигляді парасольок або з прогумованої тканини і були дуже недосконалі, займали дуже багато місця.
Одним з винахідників парашуту вважається Фауст Вранчіч з Хорватіїї. У 1597 році він стрибнув з дзвонової башти заввишки 87 метрів на ринкову площу в Братиславі.
3 жовтня 1785 року Жан П'єр Бланшар з балкона спустив собаку і 23 серпня 1786 року вівцю на парашуті.
Перша людина, яка добровільно (з парашутом) стрибнула з повітряного балону, був французький аеронавт Андре-Жак Гарнерін; це трапилося 22 жовтня 1797 року. Його стрибок з саморобного водневого балона з висоти 400 метрів над паризьким парком Монсо був перший парашутним стрибком в Європі. Фізик, якій був присутній на цій події, побачивши як розгойдується парашут Гарнерена, запропонував зробити невеликий отвір в центрі куполу, щоб повітря виходило через нього. Гарнерен погодився, та з тих пір на будь-якому парашуті є полюсний отвір.
Казахское ханство возникло в последней трети XV века, когда ханы из династии Джучидов, Жанибек и Керей, создали своё государство в Семиречье после распада Узбекского улуса. Источники указывают разные даты основания: 1470 год[3] — когда соправители контролировали большую территорию в регионе казахского мелкосопочника и окрестностей Сыр-Дарьи или 1465 год — провозглашение небольшого ханства в долине реки Чу[4].
В XVII веке (по русским источникам[3]) или в начале XVIII века[4] выделились три отдельные орды, или жуза — Старший (Большой), Средний (Серединный) и Младший, каждый со своей территорией для кочёвок. После смерти хана Тауке в 1718 году жузы по сути стали независимыми ханствами[3]. Тяжёлые войны с джунгарами, а затем угроза со стороны Китая вынудили поворот казахского государства в сторону Российской империи, Казахи Младшего жуза стали подданными России вслед за своим ханом Абулхайром (1731 год). Абылай-хан смог снова объединить всех казахов и лавировал в своей политике между Россией и Китаем, но после его смерти в 1781 году ханство опять распалось на три жуза[5], ханы которых назначались российским правительством[3]. В 1822[3]-1824 годах Уставами о сибирских и оренбургских казахах институт ханства в Российской империи был ликвидирован[4].
Казахские историки прослеживают историю ханства дальше, упоминая хана Кенесары Касымова, избранного в 1841 году, и считают датой конца Казахского ханства 1847 год, когда Кенесары был убит[5]. С точки зрения российской историографии, Касымов был руководителем кровопролитного и неуспешного восстания против Российской империи и лишь претендовал на титул хана[6]
Объяснение:
ПРостите что-так поздно
