Познакомьтесь с документом – рассказом историка древности Плутарха о соперничестве Гая Юлия Цезаря и Гнея (Кнея) Помпея, о порядках, царивших в Республике. На основе материала параграфа 52 и текста документа ответьте на во о причинах гражданских войн в Риме и причинах установления в Риме императорской, т.е. единоличной власти.

Выполнять задание желательно прямо в файле после текста документа.

«Цезарь дав¬но уже решил низ¬верг¬нуть Пом¬пея - так же, конеч¬но, как и Пом-пей его. После того как Красс, кото¬ро¬го любой из них в слу¬чае победы имел бы сво¬им про¬тив¬ни¬ком, погиб в борь¬бе с пар¬фя¬на¬ми, Цеза¬рю, если он хотел быть пер¬вым, не оста¬ва¬лось ниче¬го ино¬го, как уни¬что¬жить того, кому пер¬вен¬ство уже при¬над¬ле¬жа¬ло, а Пом¬пей, чтобы не допу¬стить тако¬го исхо¬да, дол¬жен был своевре¬мен¬но устра¬нить того, кого он стра¬шил¬ся – Цезаря.

Пом¬пей лишь недав¬но начал опа¬сать¬ся Цеза¬ря, а преж¬де отно¬сил¬ся к нему с пре¬не¬бре¬же¬ни¬ем, счи¬тая, что не труд¬но будет уни¬что¬жить того, кто обя¬зан сво-им воз¬вы¬ше¬ни¬ем ему, Пом¬пею.

Цезарь же, - кото¬рый с само¬го нача¬ла питал эти наме¬ре¬ния, - слов¬но атлет, надол¬го уда¬лил¬ся из поля зре¬ния сво¬их сопер¬ни¬ков. <…> Теперь он поль¬зо¬вал-ся все¬ми пово¬да¬ми, какие дава¬ли ему и сам Пом¬пей, и усло¬вия вре¬ме¬ни, и упа-док граж¬дан¬ской жиз¬ни в Риме, при¬вед¬ший к тому, что лица, домо¬гаю¬щи¬е¬ся долж¬но¬стей, сиде¬ли на пло¬ща¬ди за сво¬и¬ми сто¬ли¬ка¬ми с день¬га¬ми и бес¬стыд¬но под¬ку¬па¬ли чернь, а наня¬тый народ при¬хо¬дил в Собра¬ние, чтобы бороть¬ся за того, кто дал ему денег, - бороть¬ся не с щью голо¬со¬ва¬ния, а лука¬ми, пра-ща¬ми и меча¬ми.

Неред¬ко собрав¬ши¬е¬ся рас¬хо¬ди¬лись лишь после того, как осквер¬нят воз¬вы-ше¬ние для ора¬то¬ра тру¬па¬ми и запят¬на¬ют его кро¬вью. Государ¬ство погру¬жа¬лось в пучи¬ну анар¬хии, подоб¬но суд¬ну, несу¬ще¬му¬ся без управ¬ле¬ния, так что здра¬во-мыс¬ля¬щие люди счи¬та¬ли счаст¬ли¬вым исхо¬дом, если после таких безумств и бед¬ст¬вий тече¬ние собы¬тий при¬ведет к еди¬но¬вла¬стию, а не к чему-либо еще худ-ше¬му.

Мно¬гие уже осме¬ли¬ва¬лись гово¬рить откры¬то, что государ¬ство не может быть исце¬ле¬но ничем, кро¬ме еди¬но¬вла¬стия, и нуж¬но при¬нять это лекар¬ство из рук наи¬бо¬лее крот¬ко¬го вра¬ча, под како¬вым они под¬ра¬зу¬ме¬ва¬ли Пом¬пея.

Пом¬пей же, при¬твор¬но, на сло¬вах, отне¬ки¬ва¬ясь от такой роли, на деле более все¬го доби¬вал¬ся имен¬но того, чтобы его про¬воз¬гла¬си¬ли дик¬та¬то¬ром».

Цитируется по: Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах, М.: издательство «Наука», 1994. Издание второе, исправленное и дополненное. Т. II.

ответ:

​

Останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Тройденовича в 1340 році отруїли змовники-бояри. Пройшло рівно століття після приходу монголів. Князівство стало жертвою внутрішніх інтриг і зовнішніх зазіхальників. Воно загрузло в півстолітній боротьбі за спадщину.

Ключову роль у переділі Галицько-Волинського князівства відіграли дві держави — Королівство Польське та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Вони стали основними силами регіону і вдало використали початок занепаду найсильнішої держави цієї частини Землі — Золотої Орди.

Польща

У 1340 році польський повелитель Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства.

Щодо галицьких территорий, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».

Велике князівство Литовське (ВКЛ)

На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових территорий.

Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.

Приєдання білоруських та українських территорий розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.

А большой князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.

Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, давнего не міняємо». Натомість, литовці деятельно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до такого литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.

У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між величавым князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським владыкой. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.

Відповідь:

РОЗВИТОК МІСТ, РЕМЕСЛА І ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ. ЦЕРКОВНІ БРАТСТВА

Розвиток міст. Поняття рівнів міського побуту визначено І. П. Крип'якевичем. Він вважав, що у XVI—XVII та й у XVIII ст. українське місто існувало на таких рівнях: "містечко", "мале місто", "велике місто". Якщо мале місто і велике місто існувало здавна по всій Україні, то містечко було специфічним явищем саме Західної України. Уклад містечок формували заняття ремеслом і торгівлею. Кожне з таких містечок мало своє виробництво, яке забезпечувало жителів його і найближчих сіл всім необхідним для життя. Забезпечення жителів ремісничими виробами здійснювали купці. Отже, можна сказати, що містечко - - це невелике землеробського характеру поселення зі слабо розвинутим ремеслом, яке було місцем торгівлі для навколишніх сіл.

З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури. Були вони і в Україні. Такими були праці М. Вітрувія, Андреа Палладіо, Вінченцо Скамоцці. З Німеччини привозились різні "Кунстбухи" підручники з будівельної справи, на українсько-польському лексиконі звані "кожбушками". В XVII ст. з'явилася анонімна праця на польській мові "Коротка наука будівництва".

Пояснення: