Яким було українське село у 18 — першій половині 19 ст,?
Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.
Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом ші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної
хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька стільців.
Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,
зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...».
Объяснение:
Майже не дві третини території українських земель складали розлогі чорноземи, що завжди були головним багатством народу, а в одночас – постійною причиною зазіхань сусідів на них.
Життя на цих землях впливало на формування характерних рис суспільного життя українців. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства на відміну від їхніх північних сусідів – росіян, де бідні ґрунти і суворий клімат примушували селян об’єднувати свої зусилля для спільної праці. Ці особливості спричинили формування різної ментальності і соціально-економічної організації народів.
Переважну більшість українського народу наприкінці XVIII ст. складали селяни, які здавна трудилися коло землі, жили в мальовничих селах і не квапилися зміняти їх на міські житла. Промислова революція поступово впливала на цю ситуацію, однак і наприкінці ХІХ ст. селяни складали 95% населення України.
