березня 1946 року екс-прем‘єр Великої Британії Вінстон Черчілль виступив в невеличкому американському містечку Фултоні у залі зібрань Вестмінстерського коледжу перед аудиторією у три тисячі осіб – студентів, професорів, політиків – з промовою, у якій заявив про “залізну завісу”, яка поділила Європу, і про необхідність мати таку могутність, щоб відбити у Кремля будь-яке бажання до агресивної експансії. Свого часу ми не змогли зупинити Гітлера, наголосив Черчілль, - але ми мусимо зупинити Сталіна, щоб попередити нову світову катастрофу.
Ця дата і ця промова відтоді в тисячах книг і сотнях тисяч газетних статей, і не тільки в СРСР, а й належних до світової лівиці звалися початком так званої “холодної війни”. Мовляв, імперіалістичний Захід пішов шляхом нацистів, намагаючись зруйнували радянський лад і завдати шкоди радянським людям. І лише миролюбна політика СРСР (у якій, звичайно, існували певні недоліки) врятувала світ від переростання “холодної” війни на “гарячу”.
Але насправді “холодну війну” демократичному світові оголосив Сталін у промові, виголошеній 9 лютого, наступного дня видрукуваній у “Правді” і повтореній у березневому числі журналу “Більшовик”. І якраз у тій промові й містилася завуальована за всіма правилами тоталітарної “новомови”, проте цілком відчутна загроза розпочати “гарячу” війну проти західних держав.
На початку XX ст. на землях Російської імперії була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити політичний розвиток.
У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України цього періоду існувало кілька основних напрямків: російський, єврейський, український і польський.У російському напрямку консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, — за перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Власних політичних партій російські консерватори й ліберали до 1905 р. не мали. Російські радикали, що поділяли ідеали соціалізму та закликали до повалення самодержавства в Росії, діяли в краї досить активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демо-кратичної робітничої партії (РСДРП), утвореної в 1898 р. Із 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату.
Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Ідею встановлення диктатури пролетаріату есери відкидали. Вимоги запровадження загального виборчого права, республіки, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам досить значну підтримку в Наддніпрянщині.
