Які сильні риси можна дкувати у політичний діяльності литовських князів

Знаменитое сражение в 1380 г. войска московского князя дмитрия и его союзников с одной стороны против полчищ татаро-монгольского хана мамая и его союзников – с другой получило название куликовской битвы. краткая предыстория куликовской битвы такова: отношения князя дмитрия ивановича и мамая начали обостряться еще в 1371 году, когда последний дал ярлык на великое владимирское княжение михаилу александровичу тверскому, а московский князь тому воспротивился и не пустил ордынского ставленника во владимир. а спустя несколько лет, 11 августа 1378 года войска дмитрия ивановича нанесли сокрушительное поражение монголо-татарскому войску под предводительством мурзы бегича в битве на реке воже. потом князь отказался от повышения уплачиваемой золотой орде дани и мамай собрал новое большое войско и двинул его в сторону москвы. перед выступлением в поход дмитрий иванович побывал у святого преподобного сергия радонежского, который благословил князя и все войско на битву с иноземцами. мамай же надеялся соединиться со своими союзниками: олегом рязанским и литовским князем ягайло, но не успел: московский правитель, вопреки ожиданиям, 26 августа переправился через оку, а позднее перешел на южный берег дона. численность войск перед куликовской битвой оценивается от 40 до 70 тысяч человек, монголо-татарских – 100-150 тысяч человек. большую москвичам оказали псков, переяславль-залесский, новгород, брянск, смоленск и другие города, правители которых прислали князю дмитрию войска. битва состоялась на южном берегу дона, на куликовом поле 8 сентября 1380 года. после нескольких стычек передовых отрядов перед войсками выехали от татарского войска – челубей, а от – инок пересвет, и состоялся поединок, в котором они оба погибли. после это началось основное сражение. полки шли в бой под красным знаменем с золотым изображением иисуса христа. кратко говоря, куликовская битва закончилась победой войск во многом военной хитрости: в расположенной рядом с полем боя дубраве спрятался засадный полк под командованием князя владимира андреевича серпуховского и дмитрия михайловича боброка-волынского. мамай основные усилия сосредоточил на левом фланге, несли потери, отступали и, казалось, что победа близка. но в это самое время в куликовскую битву вступил засадный полк и ударил в тыл ничего не подозревающим монголо-татарам. этот маневр оказался решающим: войска хана золотой орды были разгромлены и обратились в бегство. потери сил в куликовской битве составили порядка 20 тысяч человек, войска мамая погибли почти полностью. сам князь дмитрий, впоследствии прозванный донским, поменялся конем и доспехами с московским боярином михаилом андреевичем бренком и принимал в сражении активное участие. боярин в битве погиб, а сбитого с коня князя нашли под срубленной березой без сознания. это сражение имело большое значение для дальнейшего хода . кратко говоря, куликовская битва, хотя и не освободила русь от монголо-татарского ига, но создала предпосылки для того, чтобы это произошло в будущем. кроме того, победа над мамаем значительно усилила московское княжество.

Студенческий История 5+3 б

Спільне та відмінне в розвитку Туреччини та Ірану

Glushchenk031 1 неделя назад

По больше объяснений Следить Отметить нарушение

ответы и объяснения

golishevskuivana

GolishevskuivanaХорошист

Основні спільні риси розвитку:

1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;

2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;

3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;

4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).

Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.

Объяснение: