У період 1907-1914 рр. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти", що виникли в роки революції: київська, катеринославська, одеська, кам'янецька, чернігівська, миколаївська, житомирська та на Кубані.
Найбільш впливовою серед "Просвіт" була київська, в якій зосередилися провідні діячі українського руху. "Просвіти" в Наддніпрянській Україні на відміну від своїх західноукраїнських аналогів, не складали єдину організаційну структуру. Кожна з них діяла окремо, більшості з них заборонялось мати філії по селам.
Незважаючи на свою суто культурницьку роботу: читання лекцій, організація вечорів, свят на українську тематику, відзначання ювілеїв діячів української культури, поширення українських книжок, заснування бібліотек тощо, зазнавали переслідувань з боку властей. Їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. До статутів товариств вносились всілякі обмеження і заборони. Найбільшим ударом для "Просвіт" став указ Столипіна 1910 р. "Про закриття деяких інородницьких товариств...".
В результаті урядових переслідувань на 1914 р. продовжувала свою роботу лише катеринославська "Просвіта".
В марте 1653 г. послы Украины передали русскому царю Алексею Михайловичу гетмана Б. Хмельницкого о воссоединении Украины с Россией. Откликнувшись на эту Земский собор в октябре 1653 г. единогласно одобрил решение о вхождении Украины в состав Российского государства. Аналогичное решение было принято 8 января 1654 г. на Войсковой раде, созванной в Переяславе. Таким образом, в состав России вошли Левобережная и Слободская Украина, Киев и Запорожье (Правобережная Украина была присоединена только в конце XVIII в.).
Условия, на которых Украина была принята в состав Российского государства, излагались в «Статьях Богдана Хмельницкого», подписанных в Москве в марте 1654 г. Согласно данному акту на Украине сохранялись военно-административные органы управления во главе с выборным гетманом, и продолжало действовать местное право.
В современной историко-правовой науке данные события оцениваются неоднозначно. Ряд исследователей подчеркивают, что решение Переяславской рады выражало «вековые стремления и надежды украинского народа», говорят о «прогрессивном воссоединении двух братских народов в границах единого государства». Другие исследователи, в первую очередь представители как дореволюционной, так и современной украинской науки, полагают, что решение Б.Хмельницкого, навязанное им Переяславской раде, не соответствовало интересам украинского народа.бъяснение:
