За роки правління Юстиніана І (527 – 565 рр.) Візантійська імперія досягла вершини могутності. Цей імператор намагався відновити Римську імперію в колишніх межах.
Майбутній імператор народився 482 р. в родині бідного селянина. Його дядько Юстин вислужився із солдата до полководця, захопив престол і наблизив свого небожа до імператорського двору. Не маючи нащадків, імператор зробив Юстиніана співправителем.
Юстиніан був колоритною особистістю. Він поєднував у собі, неначе давній бог Янус, два обличчя. Здобув добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим до керівництва. Дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не показував свого незадоволення зовні. Водночас Юстиніан, за свідченнями сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував свій гнів. Небезпечний і дволикий, він проливав сльози не зі справжніх своїх почуттів радості чи смутку, а награно у потрібний час. Він постійно обдурював: скріпивши угоду найстрашнішими клятвами, міг швидко забути про них. Його вважали невірним другом і найжорстокішим ворогом. Ніколи він не відчував зніяковілості перед тими, кого планував знищити. Своєю поведінкою, мовою, зовнішнім виглядом Юстиніан нагадував швидше варвара, ніж імператора. Ним володіла єдина жага — відновити під своєю владою давню велич Римської імперії.
Відповідала Юстиніану за розумом і підступністю його дружина Феодора — донька наглядача звірів у цирку і сама циркова акторка. Прекрасна і чарівна Феодора мала залізну волю і в разі скрути завжди підтримувала свого чоловіка. У 527 р., по смерті дядька, Юстиніан і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.
Революция привела к установлению в Германии режима парламентской демократии, известного под названием Веймарская республика
Венгерская революция 1848 года представляла собой локальную версию общеевропейской революции, осложнённой острым кризисом Австрийской империи и ростом национального самосознания венгров. Главными лозунгами венгерской революции были децентрализация Австрийской империи, демократизация и мадьяризация. Движущей силой революции явилось либеральное среднее дворянство и городская интеллигенция. Однако политика мадьяризации натолкнулась на сопротивление славянских народов, привела к росту межнациональной напряжённости и широкомасштабной войне, в которую оказалась вовлечена Россия (экспедиционный корпус Паскевича). В результате революцию ждало поражение. Независимость Венгрии была отложена на 70 лет, а венгры лишились своих позиций в Трансильвании, Словакии и Воеводине .
только это(
