На початку XX ст. український рух у Галичині досяг таких відчутних результатів, що не звертати на нього уваги вже було неможливо. На місці пригнобленої безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило співвідношення сил між поляками й українцями в Галичині. Хоча польська еліта і надалі зберігала монополію на владу в краї, українці за рівнем своєї згуртованості й свідомості мали відчутну перевагу над поляками. Така зміна в розстановці сил була явно не на користь поляків. Маючи за собою такий вагомий аргумент, українські провідники розгорнули боротьбу за відвоювання нових політичних прав для українців. Ця боротьба набирала різних форм: передвиборчі кампанії, демонстрації, сутички з поліцією, судові процеси, парламентська діяльність, закулісні переговори, убивства тощо. Політична боротьба поєднувалась із соціальними виступами галицького селянства і робітництва. Водночас українці продовжували наполегливу працю з розбудови національного життя: продовжувала розвиватися мережа освітніх, громадсько- культурних, наукових установ, кооперативів та ін.
1) западное- вернуть смоленские земли, потерянные во время смуты.(1632-1634 г русско- польская война, 1654- 1667 г смоленская война)
2) северно- западное направление- обеспечить выход к Балтийскому морю ( 1655-1661 русско- шведская война)
3) южное направление- защита южных границ и выход к морям (1635- 1646г "Азовские сидения" ,уничтожение Крымского Ханства и завоевание Причерноморья)
4) восточное направление- освоение земель ( Восточной Сибири) и установление связей со странами Востока( Китая )
Вся политика велась для того, чтобы восстановить авторитет России, расширить границы и восстановить хозяйства за счёт присоединения богатых земель.
