надеюсь, я правильно поняла вопрос...
Феодал не являлся и не мог являться собственностью вассала. Феодал пребывал в некоем обратимом состоянии, всякий раз возвращаясь к сеньору. Если, к примеру, в течение одного года и одного дня после смерти сеньора вассал «не явится с обещанием верности и об инвеституре к наследнику своего сеньора», он лишался земельного владения, равно как и в другой ситуации, когда «сеньор жив, а умрет вассал, и сын его в течение того же времени не озаботится о получении инвеституры», он терял свой феодал. «Libri feodorum» детально фиксировали и другие случаи лишения земли: «Если сеньор будет сражаться в открытом бою и вассал покинет его в самом бою не мертвого и не смертельно раненого, то вассал лишается феодала. Равно если вассал наставит рога своему сеньору или замыслит сделать это, или срамно поиграет с его женой, или вступит в связь с дочерью, либо с внучкой по сыну, либо с невесткой, либо с сестрой сеньора, то по закону лишается феодала,... если нападет на сеньора или замок его, зная, что там находится сеньор или жена сеньора. Равно если убьет его брата, или племянника». Кроме того, феодала утрачивался вассалами при невыполнении военной службы, при нарушении законов, постановлений суда пэров, при выступлениях против общего права, при участии в грабежах и войнах. При этом обратное изъятие феодала сеньором – ревиндикция – осуществлялось только после вынесения приговора судом равных. Здесь важно подчеркнуть, что сеньор также мог лишиться всяких прав на феодала, на получение ценза, рельефа, тальи и т.д., на ревиндикцию, наконец, если он не выполнял своих обязанностей по отношению к вассалу. В этом случае вассал объявлял о разрыве договора, осуществляя особую процедуру – эксфестукацию, главным в которой было преломление пучка соломы (в более поздней форме – сабли) над головой вассала и бросание наземь, символизировавшее прекращение обязанностей перед господином. Известны случаи, когда сеньор в результате совместного выступления вассалов вообще лишался земель.
Практичне заняття . Особливості культурницького та політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях
1. Вчені виділяють три такі етапи :
1) Перший етап (академічний) розпочався після втрати автономії і продовжувався до середини ХІХ ст. ; характеризується тим , що українці як етнос стали нікому не потрібні ; тепер українська культура стає об'єктом невеликого кола інтелегентів .
2) Другий етап (культурницький) продовжується до середини 90-х років ХІХ ст. ; характеризується тим , що українська інтелігенція вже здобула історичний і політичний досвід , почали формуватися перші окремі українські партії , національна самосвідомість проникає в маси .
3) Третій етап (політичний) переростає в масову боротьбу , з висуванням вимог , в першу чергу відновлення незалежності України .
2. Початок нац. відродження на західноукраїнських землях почалося 70-80 рр. XVIII ст.
3.• Початок 30-х років ХІХ ст. - виникнення гуртка "Р�ська трійця" ;
• Травень 1848 р. - заснування Головної руської ради ;
• Липень 1848 - березень 1849 - робота в австрійському парламенті , в якому вперше були представлені депутати від українців .
1. Культурницький етап
Здобутки :
1)виникнення перших на Зх. Україні просвітницьких , археографічних та видавничо-культурних організацій ;
2) поява підстав та можливостей для створення перших політичних партій в Зх. Україні ;
3) Нац. самосвідомість проникає до всіх верств суспільства (селяни , міщани та інтелегенція) .
Особливості :
Це був індивідуальний рух підавсрійських українців про національне самовизначення , який дуже тісно переплітався з ідеями підросійських українців , а , отже , мав спільні ідеї про об'єднання всієї соборної України .
Культурницький етап є менш радикальним , в порівнянні з наступним етапом , політичним .
2. Політичний етап
Здобутки :
1) тепер українці знають , що вони єдине ціле ; завершення формування самосвідомості українського народу ;
2) висування українською інтелігенцією вимоги про широкі права автономії або незалежність австрійській владі .
Особливості :
Цей етап є більш радикальним , ніж попередній , адже тепер на кін ставилося все : перемога і незалежність вільної України або поразка та іноземне ярмо .
Широке пропагування саме політичної боротьби , на противагу попереднім етапам .
ВИСНОВОК :
Отже , патріотична й просвітницька діяльність української інтелігенції глибоко сприяла вихованню національно-свідомих українців .
