1598 – Смерть царя Фёдора Иоанновича, конец династии Рюриковичей. Земский собор избирает на царство Бориса Годунова (1598-1605).
1600 – Первые слухи о царевича Дмитрия. Заточение Годуновым бывшего воспитателя Дмитрия, Богдана Бельского. Польское посольство Льва Сапеги в Москву (конец 1600 – начало 1601) и его интриги в среде недовольных Годуновым бояр.
1601 – Голодные годы в России (1601-1603). Заточение соперничающих с Годуновым братьев Романовых. Закон о запрете вывоза крестьян от мелких к крупным владельцам.
1603 – Бои под Москвой с шайкой Хлопка Косолапа. В Польше семья Вишневецких выдвигает самозванца Лжедмитрия I.
1604 – Встреча Лжедмитрия I с польским королём Сигизмундом III в Кракове (март). Переход самозванца в католицизм и вторая его встреча с королём (апрель). Вступление отрядов Лжедмитрия I в Московское государство (осень). Занятие ими Чернигова, Путивля, Курска, Белгорода, Ливен. Осада Самозванцем Басманова в Новгороде-Северском и разгром (21 декабря) двинутой на Басманову армии Ф. Мстиславского.
1605 – Поражение Самозванца при Добрыничах (20 января) и бегство его в Путивль. Неудачная осада Рыльска и Кром воеводами Годунова. Смерть царя Бориса Годунова (13 апреля). Переход армии Басманова на сторону Самозванца (7 мая). Поход Лжедмитрия к Москве через Орёл и Тулу. Чтение Плещеевым и Пушкиным грамоты Самозванца в Москве и арест москвичами царя Федора Борисовича (1 июня). Убийство царя Федора и его матери (10 июня). Въезд Лжедмитрия I в Москву (20 июня). Его венчание на царство (21 июля)
1606 – Приём Лжедмитрием папского посольства Рангони в Москве (февраль). Свадьба Лжедмитрия и Марины Мнишек (8 мая). Боярский мятеж в Москве и убийство Самозванца (17 мая).
ответ:З прийняттям християнства в культурі Київської Русі змінилося уявлення про сенс життя людини, який сьогодні осмислюється як спрямування до духовного самовдосконалення. Майбутнє людини залежало від її власного вибору моделі буття. Дотримання християнських чеснот було запорукою прилучення до світу вищих, релігійних цінностей у сакральному світі. Порушення ж релігійних норм буття тягло за собою розплату в потойбічному світі. Розрив між тілесним і духовним началами долався за до аскетизму, концентрованим утіленням якого стало чернецтво.
Християнська церква, впроваджуючи сталі, незмінні основи життя, канонізувала норми релігійного світобачення та буття людини. З метою їх канонізації та уніфікації норм у давньоруських храмах і монастирях створювалися майстерні з переписування книг і бібліотеки - у Софійському соборі (за часів Ярослава Мудрого), Києво-Печерському монастирі тощо. Водночас особлива значущість емоційно-почуттєвих начал, культурного "минулого" слов'янства детермінувала специфічне для християнської церкви Київської Русі піднесення культу Богородиці.
Культура Київської Русі була відзначена мовним плюралізмом, обумовленим наявністю слов'янських діалектів та диглосією - існуванням давньоруської та церковнослов'янської літературно-писемної мов. Ці два варіанти мов не існували відокремлено один від одного, однак мали різні сфери функціонування. Давньоруська була мовою усного побутового спілкування, ділового листування, юридичних актів ("Руська правда"), літописів та пам'яток світської літератури ("Слово о полку Ігоревім"). Церковнослов'янська мова використовувалася в сакральній літературі.
Объяснение:
