У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років.
Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою.
Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.
У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Олександрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Олександрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон).
Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.
Объяснение:
Высказано мнение о препятствованни прогрессу и просвещению общества тех старых традиций, религиозных установлений или бытовых предрассудков, которые не составляют основу государства. от всего этого надо отказываться, ибо этого требует свойственная природе человека тяга к поиску все более совершенных и разумных принципов жизнеустроения.
Эссе начинается с часто цитируемого определения непросвещенности, как человеческой не думать независимо и самостоятельно, проистекающей не из тупости, но из трусости. Ill книги III.-л. де Монтескье «Персидские письма» (1721)
Объяснение:
