В бронзовом веке преобладало оседлое скотоводство. Наличие крупного рогатого скота вынуждало местное население запасаться сеном. Найденные в раскопках бронзовые серпы говорят о том, что жители стали заниматься новым видом деятельности — заготовкой кормов для скота. Сенокошение, заготовка кормов на зиму привели к развитию другого хозяйства — зернового. Так, уже в первом периоде бронзового века вместе с оседлым скотоводством появляется новая форма хозяйствования — земледелие: выращивание зерна, обработка почвы.
Второй этап скотоводческой деятельности выявлен в средний период бронзового века. При исследовании исторического местожительства казахов обнаружено множество костей одомашненных овец, коров, лошадей и верблюдов. Это говорит о том, что местные жители имели разнообразные виды животных, которые не только содержались на подножном корме, а также требовали заготовок корма на зиму. В раскопках найдены уздечки, поводья для верховой упряжи коня. Отсюда можно сделать вывод, что жителей беспокоила мысль о поиске новых' сенокосных угодий, люди меняли стоянки. Появляется новый вид скотоводства — кочевое. Причем летние пастбища и зимовки должны были быть постоянными. Если каждое хозяйство использовало угодья возле своих зимовок, то летом они уезжали на свои жайляу — летовки.
Таким образом, в последний период бронзовой эпохи исторические жители занимались кочевым скотоводством. В это же время люди начинают заниматься обработкой земли.
Развитие кочевого скотоводства. На территории Казахстана развивались три формы скотоводства. На Мангистау, в Западном и Центральном Казахстане, а также частично в горной местности развивалось кочевое скотоводство. Это первая его форма. Она имела свои специфические особенности. Люди имели постоянные зимовки. Но там они жили зимой, временно, а в другие сезоны года кочевали со своим скотом. Этот вид деятельности кочевников еще до нашей эры описали античные авторы (Геродот, Гиппократ, Страбон), путешественники позднего средневековья (П. Карпини, ибн Баттута, ибн аль-
Факиха, В.Рубрук и др.). Люди, занимавшиеся этим видом скотоводства, совершенно не занимались зерновым хозяйством. На зиму они заготовляли небольшое количество сена. Главными видами животных были овцы, лошади и верблюды. Крупного рогатого скота было мало. Издавна для каждого рода и племени были традиционными маршруты кочевий.
Вторая форма — полукочевое скотоводство. У этих хозяйств были устойчивые, хорошо организованные зимовки: землянки, скотные дворы и другие строения. По данным археологических раскопок, такое хозяйствование развивалось в стране со времен сакско-усуньской эпохи. Оно было распространено в Семиречье, Восточном Казахстане, на Западном Алтае — в степных, лесных и высокогорных районах. Здесь пастбища находились не очень далеко. Кочевья проходили на неболь- I них расстояниях. С зимовок они отправлялись на весенние травостои, затем переезжали с зимовок на жайляу и обратно без промежуточных остановок.
Такие полукочевники понемногу занимались и земледелием. Они в пределах своих зимовок выращивали просо, ячмень, пшеницу. Зерна этих растений были найдены в результате раскопок в Бесшатыре, на берегах Или, в кургане Шелекты в Восточно-Казахстанской области, на побережьях Чу, Таласа, в курганах Западного и Восточного Семиречья.
Третья форма — оседлое скотоводство. Оно появилось из полукочевого скотоводства в связи с тем, что скотоводы стали больше времени проводить в своих постоянных зимовках, а также в связи с близостью городов с орошаемым земледелием. Археологические раскопки доказывают, что в средние века появились постоянные зимовки, поселения, достигшие статуса городов (кентов). Однако по сведениям, I фиведенным Худуд аль-Аламом и В. Рубруком, в таких городах и зимовках в основном занимались скотоводством.
Оседлое скотоводство широко развивалось в Южном Казахстане, особенно на берегах Сырдарьи, Арыси, Чу, Таласа, а также в южных и северных предгорьях Каратау, где было развито и орошаемое земледелие. Здесь заготавливали сено для зимнего содержания скота. 11о данным хорезмской экспедиции под руководством С.П. Толстова, па стоянках Чирик-Рабат, Бибиш-Мола, Баланды было развито орошаемое и богарное земледелие.
Во времена оседлого скотоводства на зимовках строились постоянные жилища. В подворье начинал превалировать крупный рогатый скот.
Таким образом, в скотоводстве у древних казахов развивались три формы хозяйствования. Современные археологические исследования доказывают, что полукочевое скотоводство было развито также в западных, северных и центральных регионах республики.
Объяснение:
ответ:1722-1727 рр. - діяльність Першої Малоросійської колегії.
1723 р. - подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана Павла Полуботка у Петропавловській фортеці.
1727-1734 рр. - гетьманування Данила Апостола.
1734-1750 рр. - діяльність Правління гетьманського уряду.
Який новий порядок обрання полкової старшини передбачав царський указ? Про що це свідчило?
З грамоти царя Петра І до гетьмана І. Скоропадського (1715): «Відомо стало Нам, що в Малій Росії підлеглі тобі полковники на різні полкові уряди сотників обирають і затверджують на свій розсуд, не сповіщаючи тебе, підданого Нашого... Отож Ми, клопочучись про наших підданих з малоросійського народу, наказуємо надалі козацьким полковникам полкову старшину й сотників самим не обирати й не затверджувати. Коли ж у якомусь полку вільним буде місце полкової старшини чи сотника, полковнику належить збирати раду й радитися з полковою старшиною та сотниками; і на тій раді зі згоди всіх вибрати на той уряд людей двох-трьох заслужених і вірних(...), писати про те тобі та їх самих до тебе надсилати. Тобі ж, підданому Нашому, з тих призначених осіб належить вибрати, хто найбільш гідний тогоуряду; хто завжди зберігав до Нас, Великого Государя, непорочну вірність, того одного своїм універсалом од себе на той уряд призначати й на вірність Нашій Царській Величності приводити за звичаєм перед стольником Федором Протасьєвим, що живе при тобі... А якщо з тих, хто призначений на полкову старшину чи в сотники полковниками до цього Нашого указу, хтось схильний до зради, то таких належить замінити, а на їх місце обрати й призначити інших, вірних і гідних того уряду людей оголошеним вище».
1. До яких заходів щодо Гетьманщини вдався царський уряд за гетьманування Івана Скоропадського?
Гетьманування I. Скоропадського за традицією мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ.
У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Росії. Згодом було обіцяно надати й статті. Щодо інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мають переходити не лише прості козаки, а й гетьман. Воєводи сидітимуть в українських містах, у місцеві справи вони не втручатимуться, крім таких «державних», як «зрада» (під «зрадою» розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
Гетьман Іван Скоропадський.
Важливою новиною було призначення царського резидента П. Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом.
Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорізького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній канцелярії, не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.
Объяснение:
