Римская республика представляла собой определенный этап в истории Древнего Рима, когда государственный строй был симбиозом демократических, олигархических и монархических элементов.
До 509 года до нашей эры Древний Рим был царством, где правили 7 царей.
Последнего царя римляне изгнали и установили новое государственное устройство – республику.
После провозглашения республики плебеи расширяют свои права, выходят из общины и становятся полноправными гражданами. Из-за этого появляется должность народного трибуна или защитника, который защищает интересы бывших плебеев, и для этого он имеет право вето на несправедливые решения властей. Народный трибун избирался на Форуме, где каждый трибун выступал и предлагал свою «предвыборную программу».
Затем в Риме появляются органы государственного управления в лице народного собрания. Народное собрание было высшим государственным органом в Риме, который принимал законы, принимал решение о войне и мире, избирал разных должностных лиц. Народное собрание проходило на Марсовом поле. Все имели специальные таблички, ведь посредством табличек они выбирали консулов (на них писали имена).
Также в Риме существовал Сенат, который состоял из 300 человек. Все законы до принятия должны проходить через Сенат.
Еще в Риме были консулы.
Каждый год римляне избирали 2х консулов, которые имели полную военную и гражданскую власть.
если правильно !)
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
