Данило I Романович (1201—1264) — князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа II Мстиславича з династії Рюриковичів. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
Законы Хаммурапи являются одним из старейших и наиболее хорошо сохранившихся письменных законов в истории, появившихся в Месопотамии около 1760 года до нашей эры. Сборники законов, собранные до этого периода, включают книгу законов Ур-Намму (2050 г. до н.э.), книгу законов Эшнунны (1930 г. до н.э.) и книгу Липид-Иштар Исин (1870 г. до н.э.).
Познакомившись с ними, мы будто отправляемся в путешествие во времени. Причем, очень увлекательное.
Решения царя Вавилона Хаммурапи (1728-1866 гг. До н.э.) по различным вопросам были написаны в Акатиане на камне, установленном в храме Есагила во имя Мардука, покровителя Вавилона. Хаммурапи сказал, что именно Шамаш, бог солнца, написал ему эти законы. Поэтому законы считались словом Божьим.
Законы Хамураппи содержат очень интересные нормы:
• Если грабитель ворвался в дом, он будет наказан смертью перед этой дырой в стене и похоронен.
• Если в доме есть пожар, и кто-то приходит потушить пожар, осматривает имущество владельца и забирает имущество владельца, его бросают в тот же огонь.
• Если мужчина хочет оставить жену, которая дает ему ребенка, или женщину, которая дает ему ребенка, он дает жене свое приданое и дает ей право пользоваться полем, садом и некоторыми товарами для ухода за своими детьми.
• Если мужчина берет женщину, которая дает ей горничную и заботится о ее детях; однако, если мужчина хочет купить другую женщину, ему не разрешают; этот мужчина не может взять вторую женщину.
• Если мужчина усыновляет ребенка и называет его своим сыном, воспитывает его, уже взрослого ребенка нельзя отозвать, выгнать.
• Если человек действует, чтобы ограничить свободу другого человека, то же наказание должно быть наложено на него.
• Если человек повреждает зубы человека того же класса, его или ее зубы удаляются.
• Если человек повреждает зубы человека из низшего класса, платит серебром.
И из выше перечисленных норм можно сделать вывод о том, что в законах Хаммурапи работал принцип таллиона – око за око, зуб за зуб.
