Зачем СССР участвовал в конфликтах на Ближнем Востоке? (5-7 предложений)

Загальна Українська Рада (ЗУР) — загальноукраїнська політична організація, що постала 5 травня 1915 у Відні як розширення галицької Головної Української Ради на всі українські землі. Загальна Українська Рада мала бути репрезентацією всього українського народу під час війни, а тим самим також найвищим і єдиним українським представництвом у межах Австро-Угорщини.

До складу Загальної Української Ради входили з Галичини — 14 делеґатів з Національно Демократичної Партії, 6 з радикальної, 1 соціал-демократ; з Буковини — 5 над. демократів, 1 соціал-демократ, 1 з Української Народної Партії; з підросійської України 3 делеґати від Союзу Визволення України; разом 34 члени. Персональний склад членів часто мінявся.

Програма Загальної Української Ради: щодо українських земель під російським пануванням — самостійна українська держава, щодо українських земель Австро-Угорщини — територіально-національна автономія і об'єднання українських земель в один автономний край.

Провід у Загальній Українській Раді належав президії, до якої входили: Кость Левицький — голова, Микола Василько, Лев Бачинський (згодом Ярослав Весоловський), Микола Ганкевич (пізніше Володимир Темницький) — заступники голови, Олександер Скоропис-Йолтуховський (згодом Маркіян Меленевський) — уповноважений Союзу Визволення України, секретар В. Темницький.

Організація опікувалася правами українців, закликала їх боротися за конституційну Австро-Угорщину проти самодержавної Росії. Завдяки діяльності об'єднання з'явилася ідея створення всеукраїнського військового з'єднання. Так з'явилося перше з часів реєстрового козацтва Речі Посполитої та Російської імперії українське воєнізоване угрупування — легіон Українських січових стрільців (УСС).

Після проголошення цісарського маніфесту 4 листопада 1916 про створення польського королівства та відокремлення й широку автономію з польською перевагою Галичини в складі Австро-Угорської держави становище Загальної Української Ради захиталося й політичний провід українського життя в Австрії перейшов до української парламентарної репрезентації.

Деспотия – дословно переводится как «власть одного», т.е. единоличная власть, неограниченная. Власть одного правителя.

Основные функции, которые выполняла государственная власть в Древнем Востоке:

1)      Древний Египет. Высшая власть всегда принадлежала фараону, передавалась по наследству. В его подчинении находились вельможи, жрецы, чиновники, писцы, войско. Крестьяне и ремесленники обязаны были платить налоги в виде части своего урожая или части своих изделий в государственную казну. Кроме того, для них вводились обязательные повинности: строительство пирамид, храмов, крепостей, оросительных каналов, служба в армии (войске). Труд рабов – бесплатный.

2)      Месопотамия (Междуречье), Вавилон. Высшая власть – царь, передавалась также по наследству. Ему подчинялись жрецы и вельможи, чиновники, войско. Крестьяне – общинники платили налоги. Труд рабов – бесплатный.

3)      Индия. Высшая власть принадлежала царю, передавалась по наследству. Его приказам подчинялись брахманы (жрецы), кшатрии (вожди и воины). Вайшьи и шудры – низшее сословие.

4)      Китай. Высшая власть – ван (самодержавный правитель). Ему подчинялись чжухоу (высшие сановники, князья), дафу (главы кланов и военочальники), ши (управляющие). Шужень – простолюдины.

 

Понятно, что государственная власть в Древнем Востоке была единоличная, принадлежала одному правителю и передавалась по наследству. Следовательно, была деспотичной.