Самым большим княжеством эпохи удельной раздробленности Руси была новгородская земля, которая управлялась в форме боярской республики. Княжество процветало за счет развития торговли и ремесел, ведь Новгород, центр земли, был расположен на важнейших торговых путях. Новгород долгое время сохранял независимость от Киева и сумел сохранить свою самостоятельность и самобытность.
Реальная власть была у Вече и бояр. Достаточно сказать, что именно вече назначило князя, и оно же могло его изгнать. Кроме того на общегородском вече, которое функционировало в рамках боярского совета (300 золотых поясов) назначались:
Князь - приглашался вместе с дружиной. Его резиденция находилась за городом. Главная задача - защита новгородской земли от внешней угрозы.
Посадник - глава городского управления. Его задачи - наблюдение за князем, суд в городах, управление городами. В подчинении имел старост улиц города.
Тысяцкий - глава городской администрации и городского ополчения посадника).Занимался управлением населением.
Архиепископ - глава новгородской церкви. Задачи - хранение архивов и казны, ответственность за внешние связи, наблюдение за торговлей, составление и сохранность летописей. Архиепископ утверждался московским митрополитом.
Политическая самостоятельность Новгородской республики была оформлена в 1132-1136 годах после изгнания князя Всеволода Мстиславича. После этого Новгородская земля ликвидировала власть Киева и стала фактически независимым государством с республиканской формой правления. Поэтому и принято говорить, что Новгородское государство представляло собой боярскую республику с элементами системы городского самоуправления.
Причини
У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.
