ответ:Новая Запорожская сечь находилась на государственном содержании. В 1735 году она получила годовое жалованье в 20 тыс. рублей, 2 тыс. кулей муки, а для кошевого атамана и его свиты 490 рублей и по ведру вина[2]. Казакам были запрещены дипломатические отношения с Турцией и Крымским ханством, но предоставлены привилегии на рыбные ловли и промыслы[3]. До 1753 года казенное жалованье оставалось неизменным — на каждый курень приходилось около 140 рублей в год и надбавки за воинские заслуги[4]. Торговля Запорожья с Россией облагалась таможенными пошлинами, отмененными только в 1775 году[5].
Новая Запорожская сечь обладала значительной автономией, но оказалась под сильным военным контролем российских властей. Помимо Новосеченского ретраншемента, на месте старой Сечи появились российские военные посты «для смотрения за своевольными запорожцами»[4]. В 1750 году Запорожская Сечь была подчинена сразу гетману Малороссии и киевскому генерал-губернатору[4]. В 1753 году на южных границах Сечи появились воинские караулы[6].
В 1750-е годы российские власти стали ограничивать автономию Запорожской Сечи. 19 июля 1753 года грамота, подписанная императрицей Елизаветой Петровной, запретила запорожцам самостоятельно избирать кошевого атамана[5]. В 1756 году Запорожская сечь была подчинена Сенату[4]. В 1761 году указ Сената запретил избрание старшин и самостоятельный суд, а посланные в Запорожье чиновники сняли с должностей кошевого атамана А. Белицкого и судью Ф. Сохацкого[5]. Новая императрица Екатерина II с самого начала правления принялась за ликвидацию остатков запорожского самоуправления. В 1762 году сечевая церковь была подчинена киевскому митрополиту и был запрещен вывоз из Сечи серебряных денег[7].
Столь жесткий контроль был скорее всего связан с боязнью новой измены запорожцев, которая была отнюдь не беспочвенна. В 1755 году стало известно, что 119 запорожцев перешли турецкую границу и крымского хана о принятии их в свою защиту, а сторонники гетмана И. С. Мазепы посылали письма на Сечь, уговаривая запорожцев выйти из подчинения России[8].
Существование Сечи было связано с нескончаемыми пограничными спорами, так как часть территорий, на которые претендовали запорожцы, оказались заняты в 1752 году сербскими поселенцами[4]. Запорожцы неоднократно (в 1746, 1748, 1752, 1753, 1755, 1756 годах правительство четко определить границы своих земель, но безуспешно[4]. Дело дошло до того, что в 1774 году запорожцы совершили набег на спорные территории, говоря, «что в нынешнее лето всю состоящую под Елисаветградскую провинцию землю получат в свое ведомство»[4].
Липень 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким вводилося безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років.
Утім у зв’язку із падінням радянської влади реформа школи не відбулася.
Липень 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР повернувся до цього питання і видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи».
Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше.
Єдина трудова школа створювалася семирічною і поділялася на два ступені — перший (1—4 класи), другий (5—7 класи). Після закінчення школи можна було вступити до професійно-технічної школи чи технікуму. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання велось українською мовою.
Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських курсів.
Ліквідовано автономію вищих навчальних закладів та закріплено за ними комісарів.
Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 вищих навчальних закладів, де навчалося 57 тис. студентів.
Зі встановленням радянської влади в Україні велика увага приділялася ліквідації неписьменності серед населення. В Україні було створено республіканську комісію з боротьби з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський.
1920 р. у вечірніх школах та гуртках лікнепу навчалося. 200 тис. осіб.
Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменних, то наприкінці 1920 р. — 51,9 %.
Більшовики здійснювали:
1) жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ культури й освіти. Це вело до втрати творчої самостійності, ініціативи, пристосування;
2) поєднання навчання з комуністичним вихованням;
3) примусове реформування закладів культури і освіти, перетворення їх на державні;
4) народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та мораль;
5) почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені виїхати за кордон;
6) підтримку діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не за талантом.
За умов радянської влади
Під час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо-селянського походження, для яких запроваджувалися підготовчі курси, а згодом — робітничі факультети.
Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади. Українська академія наук продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Значна частина вчених-академіків опинилася в еміграції.
Объяснение:
