Политика умиротворения — это политика урегулирования международных споров и разрешения конфликтов посредством разумных переговоров и нахождения компромисса во избежание вооружённых столкновений и насильственного пути решения проблемных во Политика умиротворения агрессора — политика, основанная на уступках и потаканиях агрессору. Состоит в урегулировании искусственно разжигаемых государством-агрессором международных споров и разрешения конфликтов посредством сдачи стороне, ведущей агрессивную политику, второстепенных и малозначимых, с точки зрения авторов этой доктрины, позиций и во Второй термин наиболее часто употребляется для обозначения внешней политики британского правительства во главе с Невиллом Чемберленом, а также Болдуином и Макдональдом в отношении нацистской Германии и — отчасти — фашистской Италии в 1933—1939 годах, особенно явственно проявившейся в 1937—1939 годах. Такая политика привела к окончательной деградации Версальской системы, Лиги Наций и системы коллективной безопасности, радикальному изменению баланса сил в Европе, ослаблению геополитических позиций Великобритании и Франции, усилению Германии и приходу к власти национал-социалистов во главе с Адольфом Гитлером.
Похідні групи ОУН — були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої Світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич)
Загальну мету похідних груп обох організацій у стислій формі сформулював мельниківець О. Жданович («Штуль»): «Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїздник ще не буде закріплений, заняти й розбудувати позиції для дальшої боротьби».
